РОЗДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗДОБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш, док., перех. Діставати що-небудь, перев. з труднощами, після довгих пошуків. Турбується [матуся], грошенят роздобуває мені. Роздобула і аж цілих шість рубликів (Тесл., З книги життя, 1949, 75); З неймовірними труднощами доводилося роздобувати картоплю (Хижняк, Тамара, 1959, 45); Читав [Микола] усе без розбору, що попало під руки, що міг роздобути у товаришів (Мак., Вибр., 1954, 49); Дружно взялися за діло. Одні лагодили двері, другі десь роздобули дощок і забивали ними вікна (Бойч., Молодість, 1949, 126); // Знаходити, підшукувати кого-небудь. Не суворою докорою уразив він її душу, а злегенька підступив, почав умовляти, обіцяв другу наймичку роздобути (Мирний, І, 1954, 233).
◊ Роздобу́ти за три о́гляди див. о́гляд.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 667.