РОЗКО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗКУВА́ТИСЯ, ую́ся, ує́шся, док.
1. Звільнятися від кайданів; // перен. Звільнятися від залежності, неволі, рабства. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде (Шевч., І, 1963, 330); Ждав ти [Тарасе] — устануть, ждав — розкуються народи І побратаються в вольній сім’ї стоязикій (Забашта, Пісня.., 1961, 32); Чи знайде [Яцуба] в собі силу порвати пута минулого, розкуватись, випростатись? І чи не відмерло в ньому саме це бажання випростатись, глянути на світ по-новому? (Гончар, Тронка, 1963, 205).
◊ Розкую́ться гу́би в кого, чиї, рідко кому — хто-небудь заговорить після тривалого мовчання. Отже,.. колись таки йому розкуються губи (Номис, 1864, № 3151).
2. Звільнятися від підков, губити підкови (про коней). А що коли коні розкувалися чи переп’ються води й пристануть у дорозі? (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 104); Одну ваду мав коник, якого дістали Чернишеві: розкувавшись, він стер копито і шкутильгав тепер на праву передню (Гончар, III, 1959, 89 ).
3. перен. Звільнятися від снігу і льоду (про землю, водну поверхню).
4. тільки недок. Пас. до розко́вувати 1, 2, 4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 705.