РОЗКУ́ЙДАТИ, аю, аєш і РОЗКУ́ЙДИТИ, джу, диш, док., перех., рідко. Те саме, що розкуйо́вдити. Змиють чумакові головоньку дрібні дощі, а розчешуть густі терни, а висушить ясне сонце, а розкуйдить буйний вітер… (Коцюб., І, 1955, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 718.