РОЗЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЛУЧИ́ТИСЯ, лучу́ся, лу́чишся, док., з ким — чим і без додатка,
1. Попрощавшись, іти від кого-небудь або розходитися в різні боки. Дівчата розлучилися. Пріська пішла вправоруч до села. Марта постояла трохи, а тоді звернула вліворуч (Гр., І, 1963, 409); Очі з-під кудлатої шапки глянули на нього пильно. А руку стиснув [коваль] дуже. Так і розлучилися (Головко, II, 1957, 17).
2. Переставати бути, жити разом, бачитися, зустрічатися і т. ін. з ким-небудь. Ніколи Івась не розлучався з матір’ю: все було крутиться коло неї (Григ., Вибр., 1959, 123); Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту … (Досв., Вибр., 1959, 126); На білому ліжку найшов я свого найближчого приятеля .. Ми разом виростали, разом жили, боролися. Ніколи ні на хвилинку не розлучувалися в житті (Ірчан, II, 1958, 139); // Поривати ділові, дружні і т. ін. стосунки з ким-небудь; припиняти зв’язки, взаємини з кимсь. Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Хотк., І, 1966, 97); Панотець його [наймита] ненавидів, а він так само панотця. Один одному заважав. Але нікому з них не прийшло на думку розлучитися (Март., Тв., 1954, 227).
3. Припиняти, розривати шлюб із ким-небудь. Чи й, справді, не розлучиться мені з чоловіком? (Крим., Вибр., 1965, 378); Бригадир запропонував Людмилі вийти за нього заміж, а з жінкою він пообіцяв розлучитися (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 181).
4. Покидати, залишати що-небудь (перев. близьке, дороге, звичне і т. ін.). Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі — така вона скупа була, що ніколи зроду не розлучалася з тими скарбами (Вовчок, І, 1955, 358); Потрапив Артемко в щорсівську дивізію ротним фельдшером і після того вже майже сорок років не розлучається з медициною (Хижняк, Килимок, 1961, 26); Цей блискучий панич розлучився з безжурним порожнім життям, проміняв свою кар’єру на становище сільського крамаря! (Коцюб., І, 1955, 254).
◊ Душа́ з ті́лом розлуча́ється (розлучи́лася) чия, заст.— хтось помирає. Вони знали, що в цю хвилину, коли душа Анта тільки-но розлучилася з тілом, не можна і не треба плакати (Скл., Святослав, 1959, 19); Розлуча́тися (розлучи́тися) з життя́м — умирати. Його повісили сірим світанком під жахливі крики цілої тюрми .. Молодий мрійник розлучився з життям під гуркіт і шал нашого протесту (Ю. Янов., II, 1958, 223).
5. перен. Переставати користуватися чим-небудь. З того дня Яшко не розлучався з сопілкою. Навчився грати, і така вона люба йому (Головко, І, 1957, 131); Не знаю, чи хто з моїх товаришів перечитав Успенського, але я через два роки з ним не розлучувався (Стеф., II, 1953, 14); Командир полку, зустрічаючи Сагайду, не на жарт сварився на нього своїм кулаком. Сагайда давав слово скинути [кубанку] і … знову не міг розлучитися з нею (Гончар, І, 1954, 67); // Відмовлятися від чого-небудь. З мрією про своє письменство Юра розлучитися вже не міг (Смолич, II, 1958, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 730.