РОЗМИНА́ТИСЯ1, а́юся, а́єшся, недок., РОЗІМ’Я́ТИСЯ, зімну́ся, зі́мне́шся, док.
1. Ставати м’яким, перетворюватися у м’яку масу при розтиранні; роздрібнюватися, розтиратися.
2. розм. За допомогою рухів позбуватися відчуття втоми, скованості, оніміння суглобів і т. ін. Встав [Сагайда] з каруци, розминаючись м’язами, тремтячи всім тілом від лютого холоду (Гончар, III, 1959, 78); Пройшовся [генерал] по кімнаті, накульгуючи на поранену в боях ногу і розминаючись після довгого сидіння (Багмут, Щасл. день.., 1951, 81); Умиюся холодною водою, розітруся, розімнуся, то воно, може, й пройде… може, таки й поїду (Мирний, IV, 1955, 354);— А де ж зараз менші діти? — Гуляють,— знічев’я кидає Стьопа.— Їм треба трошки розім’ятися після школи (Кучер, Дорога.., 1958, 22); // Спеціальними вправами посилювати гнучкість, чутливість частин тіла перед початком змагань (про спортсменів). Змагання привабили таку силу люду, що натовп стояв навіть біля входу на стадіон. Ольга вийшла на поле, розім’ялася (Собко, Стадіон, 1954, 419).
3. тільки недок. Пас. до розмина́ти
1.
РОЗМИНА́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, недок., РОЗМИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. 1. Рухаючись назустріч, обходити, об’їжджати і т. ін. одне одного. По стернях накладають на вози снопи з кіп. Їдуть по дорозі, розминаються (Головко, І, 1957, 351); Гнат ішов з косовиці, Настя — з буряків. Вони розминулись, віддавши один одному на добривечір (Коцюб., І, 1955, 48); Якось підозріло подивилася на неї бабуся з кошиком, з якою тільки-но розминулася (Хижняк, Тамара, 1959, 76); // Розходитися, роз’їжджатися при зустрічі (у вузькому або незручному місці), не зачепивши одне одного. Просуватись [військовій частині] було важко. На шляху створювались «пробки». Розминатися було небезпечно (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 22); За містком шосе дуже вузьке, так що не можна двом візкам розминутись (Н.-Лев., II, 1956, 410); Дорога звужується, з обох боків стрімкі кручі. Коли хтось їде назустріч, то тут не розминутися (Донч., VI, 1957, 258); // перев. док. Ідучи назустріч одне одному, не зустрітися, не побачитися. [Антін:] А Єва, де Єва? Вона не прийшла з тобою? [Івась:] Ні, ми розминулись. Вона, мабуть, зараз прийде (Ірчан, І, 1958, 139).
2. розм. Попрощавшись, розходитися, іти одне від одного в різні боки. Одно стало, крутить на пальті гудзик, друге нащось витягувало з кишені хусточку. І говорить не говорили й розминатися не розминалися (Вас., І, 1959, 191); — Ти змерзла? — обернувся він до білявої панійки.. Пані та щось пропищала, вони розминулися (Мирний, III, 1954, 296); — Я на вас не викажу. Ні ви мене, ні я вас не знаємо. Треба нам сьогодні ж розминутися (Досв., Вибр., 1959, 62).
3. перен. Нехтувати чим-небудь, облишати щось або відмовлятися від чогось. Людей, які.. в життєвій своїй поведінці раз у раз розминаються з тими прекрасними словами, які вони проголошують,.. бачимо ми, треба признатись, не так рідко (Рильський, Веч. розмови, 1964, 101); [Василина:] Годуйся ж, чим бог дав! [Яким:] Та вже з ложкою не розминуся, бо таки виголодався (Гр., II, 1963, 538); Книжок, портфеля, що дома наготовила мати, він не взяв, а з рогаткою розминутися не може (Горд., Буян, 1938, 6).
◊ Ні з чим не розмине́ться — вчасно скористається чим-небудь, нічого не упустить. У Нечипора була уся батькова натура. Злодіяка такий, що ні з чим не розминеться: і цигана обдурить, і старця обікраде (Кв.-Осн., II, 1956, 101); Розмину́тися з гріхо́м, заст.— уникнути гріха, чогось неприємного, недоброго. Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,— І в селах так, і в городах (Гл., Вибр., 1951, 100); Розмину́тися з пра́вдою — вчинити несправедливість, повестися нечесно з ким-небудь. Громада сама почувала, що розминалася з правдою, продаючи Денисові землю (Гр., II, 1963, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 740.