РОЗПИ́СКА, и, ж.
1. Дія за знач. розписа́ти, розпи́сувати 1-3.
2. Документ з підписом, який засвідчує одержання чого-небудь. — Завтра зранку підемо до волості. Писар напише нам розписку, а я вам заплачу по тій розписці гроші,— сказав Мотуз (Н.-Лев., IV, 1956, 200).
◊ Здава́ти (зда́ти) під розпи́ску — здавати щось кому-небудь, вимагаючи письмового свідчення про це.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 763.