РОЗРЕВІ́ТИСЯ і РОЗРЕВТИ́СЯ, ву́ся, ве́шся, док., розм.
1. Почати ревіти, ревти. Жінки сховали обличчя в фартушки і придавлено ридають. А діти таки вголос розревілись (Ірчан, II, 1958, 34); — І що ви, дорога людино, вигадуєте? Не треба так, бо, їй-право, розревуся (Стельмах, І, 1962, 586).
2. перен. Розбурхатися, розбушуватися (про явища природи). Біда лише, що розревілась завірюха, дорогу замітала (Коб., І, 1956, 553).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 789.