РОЗРІ́ЗНЮВАТИ1, юю, юєш, РОЗРІЗНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док. Відокремлювати, відділяти одне від одного. І сумно йшли броньовики, що розрізняли нас стіною, — нас і ворожії полки (Сос., II, 1958, 390); // Розлучати кого-небудь з кимсь. — Мені шкода було розрізняти тебе з товаришем, з другом (Гр., II, 1963, 124); Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою — Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому — Оддали в москалі! (Шевч., II, 1963, 139).
РОЗРІ́ЗНЮВАТИ2 див. розрізня́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 794.