РУКАВИ́ЧКА, и, ж.
1. Виріб з тонкої тканини, шкіри, бавовняних ниток і т. ін. з відділеннями (для всіх пальців), який надівають на кисть руки. Вийшла.. Ватя в солом’яному брилі, оповитому оксамитовою малиновою стрічкою, в рукавичках та в легенькій.. сукні (Н.-Лев., IV, 1956, 96); Вам не здається, що море пестить вашу щоку лайковою рукавичкою? (Ю. Янов., V, 1959, 120).
Ма́йстер шкіряно́ї рукави́чки — боксер (див. боксе́р1). Четвертий день першого чемпіонату світу з боксу в Гавані був успішним для радянських майстрів шкіряної рукавички (Веч. Київ, 22.VIII 1974, 3).
◊ Ки́дати (ки́нути) рукави́чку: а) (іст.) викликати на дуель, поєдинок. Треба було щось зробити. Але що? Побити? Ні. Кинути в лице рукавичку?.. Викликати на поєдинок? (Коцюб., І, 1955, 407); б) (спорт.) вступати в боротьбу з ким-небудь. Чудовий манеж братів Знаменських став ареною першого зимового чемпіонату країни з легкої атлетики. На цій прем’єрі Валерій кидає рукавичку самому Тер-Ованесяну (Рад. Укр., 2.III 1971, 4); Міня́ти, як (мов і т. ін.) рукави́чки кого, що — міняти часто, легковажно, нерозсудливо кого-, що-небудь. [Лицар:] А, ти, зрадлива!.. Женихів міняєш, мов рукавички! (Л. Укр., II, 1951, 218); Підня́ти рукави́чку — прийняти виклик на дуель, поєдинок.
2. Зменш.-пестл. до рукави́ця 1. Велика сніжинка сіла на онукову рукавичку (Ю. Янов., II, 1954, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 905.