САМОТУ́ЖКИ, присл. Без сторонньої допомоги, керівництва, підтримки і т. ін.; самостійно. Статуї великі, запрігшись, возить [раб] самотужки (Л. Укр., І, 1951, 253); Дядьки притягли її сюди самотужки: поранених коней довелося випрягти (Гончар, II, 1959, 29); Тут його Олександр зняв з коня і допоміг дійти до ліжка, бо самотужки він уже не міг і кроку ступити (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 268); Лариса Петрівна не вчилася в школі, вона самотужки здобула різнобічну освіту (Літ. Укр., 19.ІІІ 1963, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 48.