СМІШО́К, шка́, ч.
1. Нетривалий, короткочасний сміх. З мене вилітає хриплий смішок. — Ха-ха! О, з пана Адама відомий апостол… (Коцюб., II, 1955, 259); Засміявся Іван Бондар і з задоволенням почув у коридорі смішок своєї Марійки (Стельмах, II, 1962, 22); Він засміявся лукавим, приглушеним смішком, і смішок цей не сподобався Тимкові (Тют., Вир, 1964, 268); // Про жартівливий, усміхнений вираз (очей, обличчя). Раптом Людмила глянула на свого супутника, і в очах блиснув затамований смішок (Головко, І, 1957, 483); По обличчях присутніх пробіг смішок (Ткач, Плем’я.., 1948, 111).
З смішко́м — злегка усміхаючись. Загомоніли всі одразу в коридорі про Обухівку. Без серця, із глумливим смішком: кооперація — це не коня з конюшні, не з комори хліб (Головко, II, 1957, 170); — Писати [протокол] на самого себе? Та швидше руки мені повідсихають! — Кажу це з смішком (Збан., Єдина, 1959, 70).
2. у знач. присл. смішко́м. Жартома, несерйозно. Агент .. смішком, багатозначними натяками то сяк, то так підкочується до дядьків, втирається в довір’я (Стельмах, І, 1962, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 413.