СО́НЕЧКО, а, с.
1. Пестл. до со́нце 1-4. Спускалося сонечко за зелену гору (Кост., І, 1967, 39); Сонечко злизало сніг по горбикам [горбиках], стало тепленько (Кв.-Осн., II, 1956, 310); Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило (Тич., І, 1957, 48); В квітах барвистих Дівчина сяє, В оченьках чистих Сонечко грає (Рильський, І, 1960, 108); Данько з Васильком, зачувши весну, повилазили з хати на сонечко (Гончар, II, 1959, 194); — Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим — і заступили… (Коцюб., І, 1955, 140); Теперішнє.. таке непривітне, таке темне, безрадісне!.. Там тілько, у туманному просторі грядущого горить-сяє ясне сонечко правди! (Мирний, І, 1954, 347); *У порівн. Бувало, вигляне [Катруся] із хижі Як тая квіточка з роси Як теє сонечко з-за хмари (Шевч., II, 1963, 268); // Уживається як ласкаве звертання до дорогої, милої людини. Жду твоєї одповіді, моє ти сонечко ясне, мов любиме дитяточко (Коцюб., III, 1956, 192); [Голос Маргаритки:] Васильку, де ти, сонечко моє?.. (Крот., Вибр., 1959, 536).
2. Невеликий жучок круглої або подовженої форми, що має червонувате або жовтувате з чорними цяточками забарвлення. — Бач, комашина! — відказав [Івась].. — То сонечко! — угадав Грицько (Мирний, IV, 1955, 9); Крапчасте сонечко повзло по бур’янині, кволе, передосіннє. Пріся обережно взяла його на долоню (Гончар, Циклон, 1970, 52); З мисливців на попелиць згадаємо.. невеличкого жучка, що називається сонечком (Шкідн. поля.., 1949, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 456.