СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Втрачати здатність обдумано діяти; розгублюватися; бентежитися.— Слова, прошу слова! — не стримуюсь я. Вольф од несподіванки спантеличується (Кол., На фронті.., 1959, 157); Гарячка жерла молодицю.. Замфір спантеличивсь. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228); Незнайомець зовсім спантеличився, дивиться на мене, як баран на нові ворота (Збан., Мор. чайка, 1959, 17); // тільки док. Почати поводитися, діяти нерозумно. [Є ф р е м:] Я забрав собі в голову, що мені тут [у слободі] нічого робить, що я там десь потрібніший… І помилився, а за помилку поплатився… Іншим якось сходить з рук, а я спіткнувся; підвівся, та вже грунту під ногами не почув і спантеличився… (Кроп., IV, 1959, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 488.