СПО́ВНЮВАТИ1, юю, юєш і СПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПО́ВНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. чим. Накладаючи, наливаючи, насипаючи і т. ін., робити що-небудь повним, заповненим; наповнювати, заповнювати. Старша свашка .. вручає молодим келехи, сповнює їх вином (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 99); Шар прив’язали вірьовками як слід і почали сповнять його газом (Н.-Лев., І, 1956, 435); Допали криниці та боржій, сповнивши відра, додому побрались. Нас перестрів батько… (Вовчок, I, 1955, 206); Я довбав дуплянки, Садив із дідом ці сади. Із ним якогось дня чи ранку Медами сповню кадуби (Стельмах, V, 1963, 22); // Поширюючись, охоплювати, насичувати повітря, приміщення і т. ін. чим-небудь. Бляшаний пароходик [пароплавик] вислизнув з рук і поплив по помості, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповнюючи хату гострим дерчанням металу (Коцюб., II, 1955, 371); Запашні величезні яблука південних сортів сповнюють повітря тонкими пахощами лікеру (Гончар, III, 1959, 128); Весна слала тепло, свіжий аромат відживної юної зелені сповняв повітря (Досв., Вибр., 1959, 361); Ридання матері й дочки сповняли всю хату, і ніхто не знав, що робити (Ірчан, II, 1958, 138); Помаранчі сповнили своїм запахом велику простору залу (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 218); Жайворонки сповнили небо жагучим співом (Чаб., Тече вода.., 1961, 150).
2. Займати собою якийсь простір, якесь місце. Відвідувачі сповнювали їдальню (Трубл., Шхуна.., 1940, 66); Еллінське військо хутко сповняє весь майдан і розтікається в різні боки по вулицях Трої (Л. Укр., II, 1951, 324); Тягне сіть міцна рука на борт з морського глибу. Сріблом виблискує луска,— сповняє човен риба. (Забіла, У.. світ, 1960, 113); Її повна фігура сповнила нешироке крісло (Н.-Лев., IV, 1956, 46); * Образно. Тяжка туга, мов хмара, налягла на Зінькову хату, сповнила її всю (Гр., II, 1963, 434).
3. чим., перев. із сл. серце, душу і т. ін., перен. Виклика́ти яке-небудь сильне почуття, переживання і т. ін. Хрипіння й стогін, від яких підскакувало все тіло, били по нервах.. Кожне зітхання глибше, ніж попередні, кожний помітніший судорожний рух тривогою сповняли всю мою душу. Може, це останній?.. (Хотк., І, 1966, 132); Яким вином вона [весна] тебе п’янить, Якою радістю сповняє груди! (Перв., II, 1958, 187); Звістка Іванова про три сотні гвинтівок, добуті сю ніч Артемовим загоном, сповнила серце його гордістю за товаришів (Головко, II, 1957, 618); // часто із сл. серце, душу. Проймати, охоплювати собою (про сильне почуття). Чим далі залишалась за ним рідна земля.., тим дорожчими ставали Чернишеві його бойові товариші.. Це почуття побратимства, мабуть, сповнювало й інших бійців (Гончар, III, 1959, 125); Радість сповнювала вщерть молодого лейтенанта (Собко, Вогонь.., 1947, 3); Помітивши сльози в Гафійчиних очах, вона замовкала, жаль сповняв її серце і вилітав довгим зітханням… (Коцюб., II, 1955, 31); Високі почуття сповнили.. душу Гречкуна (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 103).
◊ Спо́внити ко́жну жи́лку див. жи́лка.
СПО́ВНЮВАТИ2, юю, юєш і СПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПО́ВНИ́ТИ, спо́вню́, спо́вни́ш, док,, перех., розм. Виконувати, здійснювати що-небудь. Сповнював [сторож] сумлінно даний йому наказ (Фр., VII, 1951, 404); Сповняю свою обіцянку і посилаю Вам для ювілейного числа «Свободи» свої «Хмари» (Коцюб., III, 1956, 250); Старий Івоніка здавався від усіх найбайдужнішим. Сповняв свою звичайну працю (Коб., II, 1956, 84); [Мартіан:] Се Мім свій обов’язок сповняє — знак дає, що спати час (Л. Укр., III, 1952, 325); — Спасибі вам, друзі..,— Підняв Іван високо руку, — Клянуся, що сповню повинність святу (Стар., Поет. тв., 1958, 209); Хвилин привітних скільки ми лишили! мрій-замірів багато не сповнили, діл кинули… (У. Кравч., Вибр., 1958, 79); Мушу сповнити обіцянку (Мик., Кадильниця, 1959, 9); [Адам (пада на коліна, простягає руки):] Не вбивай… [Оленка:] Я не знаю тебе. Підземна [підпільна] Галичина кличе мене сповнити свій обов’язок… (Ірчан, І, 1958, 209); // Дотримуватися чого-небудь. — Коли-не-коли ти в церкві побачиш його, а побачиш, то, як пень, він стоїть. А я ж таки.. І до святих знаменуюсь,.. і пости сповняю (Тесл., З книги життя, 1949, 131); // Учиняти, робити що-небудь погане. Злочинець, доки не сповнить злочину, не є й злочинцем (Фр., VI, 1951, 468).
Спо́внювати (сповня́ти, спо́вни́ти) зако́н — дотримуватися догм релігії, виконувати обряди. Пан хуторянський Без напасті живе й без біди, Бо сповняє закон християнський (Сам., I, 1958, 154); — Треба сповнити закон,— сказав Терлецький (Н.-Лев., III, 1956, 56); Спо́внювати (сповня́ти, спо́вни́ти) за́повідь — діяти у відповідності з тим, чого вимагає заповідь. [Кіттельгавс:] І що се за дурість на тебе напала? .. Подумай про свою присягу. Сповняй божі заповіді, будь добрим (Л. Укр., IV, 1954, 238); Спо́внювати (сповня́ти, спо́вни́ти) [своє́] сло́во — виконувати обіцянку. Довгастих буряків кагат Заводу серце звеселяє,— То слово Партії сповняє Бригада сміливих дівчат (Рильський, II, 1960, 105); Спо́внювати (сповня́ти) слу́жбу, заст. — те саме, що Нести́ слу́жбу (див. слу́жба). [Панса:] Ти ж повинен жити, щоб службу Римові сповняти чесно (Л. Укр., II, 1951, 459); В Бересті він сидить тисяцьким, княжу службу сповняє (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 527).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 552.