СПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Примушувати кого-небудь виходити, йти звідкись, покидати, залишати когось, щось; випроваджувати. Созоненко, морщачись, обходить Василенка, від якого тхне задавненим потом і шинком, з хвіртки спроваджує його на вулицю (Стельмах, II, 1962, 94); Певне, Василя давно спровадили б з двору, та й Мотрі дісталося б (Мирний, IV, 1955, 182); — Я так бачу, що тій Ользі не місце в нашій слободі. Порадь Зіньці — нехай її спровадить туди, звідки приїхала (Шиян, Баланда, 1957, 69); Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка, інакше вона сама його витурить (Тют., Вир, 1964, 270).
2. Пропонувати, наказувати кому-небудь відправлятися кудись. — Іч, люциперів син, усіх нас в економію спроваджує (Стельмах, І, 1962, 374); — Треба буде спровадити [Марту] на село.., — додала нарешті [мама] (Мирний, IV, 1955, 348); * Образно. Звичним жестом він спровадив окуляри на лоба (Смолич, День.., 1950, 190); // розм. Те саме, що направля́ти 6. — Половина врожаю через вас [мужиків] пропало. Ще й злодіїв мені на двір спроваджуєте, стежки їм показуєте (Фр., VIII, 1952, 30); // Відправляючи, супроводжувати кого-, що-небудь. — Терентій зразу зачинив їх [коней] у стайні, пошептався із отим крадієм чи драпіжником, спровадив його кудись огородами (Стельмах, І, 1962, 490); — Та ви не турбуйтесь, щоб там грубощі які абощо… Просто я взяв у Дениса рушницю і під виглядом сторожа спровадив підводи на глухий двір (Тют., Вир, 1964, 148); // Насильно відправляти кого-небудь кудись. — Пан вернувся сердитий. — Треба бісового сина у москалі спровадити, — сказав (Мирний, IV, 1955, 171); [Пан Стась:] Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі, розбійники — тільки все валили на Кармелюка. Я всіх вас із вашим смердючим кодлом на Сибір спроваджу (Вас., III, 1960, 220); — Цих тільки нажахає [Льонька], а завтра й випустить. Тих двох у тюрму спровадить — без Давида вони не страшні (Головко, II, 1957, 168); Часом одривалася [Ольга від книжки] — і тоді марила… Республіка — нема ні мужика, ні пана — рівність.. Тоді можна було б спровадити на дикий острів математика Бублика (Кач., II, 1958, 34); // Відповідно приготувавши, спорядивши, відправляти кого-небудь кудись. В неділю, спровадивши Дмитра на ярмарок у сусіднє селище, пішла [Докія] оглядати поля (Стельмах, II, 1962, 333).
◊ Не на ту доро́гу спрова́джувати (спрова́дити) кого — давати кому-небудь поради, якими схиляти до якихось недозволених дій, учинків.. [Цар:] Ну, чого ж мовчите, чому не питаєте? Не на ту дорогу ви спровадили мене, не на ту… [Скарбун:] Ви самі пішли… (Зар., Антеї, 1961, 87).
3. Перепроваджувати на місце призначення; доставляти. У гори із Львова та Самбора наїжджали купці, за безцінь скуповували у селян худобу й великими гуртами спроваджували на бойню (Чорн., Визвол. земля, 1959, 34); — Я спровадив з Англії машину для іригації (Фр., II, 1950, 377); Доконче постараюся спровадити собі книжки, що Ви радите (Л. Укр., V, 1956, 75); З Кам’янки й Кодака лоцмани, спровадивши оце через пороги до Кічкаса плоти, поспішались вернутися до Лоцманської Кам’янки (Коцюба, Нові береги, 1959, 27); * Образно. Їхали на Черкаси — пройшла чутка. Цю чутку Марфа також спровадила до Данила,.. додавши при тому, що на підводах виключно зброя (Ле, Ю. Кудря, 1956, 240).
4. Спрямовувати, скеровувати кого-, що-небудь у певному напрямку. Сигнал протяжливо сурмить, десь по дорозі поміж хат, попереджаючи хлоп’ят біля кювету, де вони в струмок спроваджують човни і паперові кораблі… (Гонч., Вибр., 1959, 319).
5. на кого — що і без додатка. Викликати що-небудь неприємне, небажане; накликати. Усі були переконані, що Гринько пакоститиме по смерті далі. Не тільки спровадить тучу на село, але ще й налякає не одну хрещену душу вночі (Март., Тв., 1954, 379); [Ізоген:] Ардент наважив статую розбити. [Мартіан:] Ой, господи! за се — страшенна кара! [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам же страшно, що він погром на християн спровадить (Л. Укр., III, 1952, 297).
◊ Спрова́дити на той світ (на ши́беницю, до пе́кла і т. ін.) — заподіяти кому-небудь смерть. — Іродова душа! — каже Шрам. — Трохи мені остатнього сина не спровадив на той світ! (П. Куліш, Вибр., 1969, 120); Ой коби я була знала, яка моя свекра [свекруха], Я би її спровадила відтепер до пекла (Коломийки, 1969, 274); І наче зовсім це він [становий] не погрожував, а просто байдуже повідомляв, — щоб знали, — коли хвалився, що кожному п’ятому «шкуру спустить», що кожного десятого «на шибеницю спровадить» (Головко, II, 1957, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 602.