СПУСТО́ШУВАТИ, ую, уєш, недоп., СПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Руйнувати, знищувати, спричиняючи запустіння, роблячи безлюдним або малолюдним; плюндрувати. П’ять разів спустошували Грузію орди Тамерлана. Палали церкви й палаци, гинули в огні дорогоцінні фрески й рукописи (Вітч., 12, 1968, 160); Жовніри спустошили навіть королівські і шляхетські села (Н.-Лев., VII, 1966, 226); Германські племена розгромили і спустошили Західну Римську імперію (Іст. середніх віків, 1955, 9); // перен. Завдавати великої шкоди природі (про мороз, вітер, спеку і т. ін.). Зима по-розбійницькому встигла спустошити всю природу, і вже нічим не можна було воскресити її (Гур., Життя.., 1954, 372).
2. Забирати все, не залишаючи нічого. Спустошували [окупанти] військові склади і пакгаузи. Вивозили зброю, снаряди (Довж., І, 1958, 134); // Обривати, скошувати і т. ін. все (в саду, на ниві тощо). — Спустошили ми сад! А пан наш строгий.. Боюся, що лихий чекає нас конець [кінець] (Фр., XIII, 1954, 377); — Спустошили [селяни], геть-чисто спасли мою луку (Н.-Лев., IV, 1956, 71); // жарт. Скуповувати щось у великій кількості. — Ой, ой, скільки квітів! Хіба ж можна отак спустошувати крамницю? (Донч., V, 1957, 533); // жарт. З’їдати, випивати все.
3. перен. Позбавляти моральних сил, робити нездатним до повнокровного, активного творчого життя. Капіталістична праця спустошує людську особу, сприяє її деградації (Ком. Укр., 12, 1964, 50); Солдатчина знищила мої юнацькі мрії, дурні, нікчемні, як я тепер згадаю, мрії, зате вкрай мене таки не спустошила (Кол., На фронті.., 1959, 21); Страшне горе, яке так несподівано звалилося на жінку, спустошило серце, затьмарило розум (Донч., III, 1956, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 616.