СТУ́ПА, и, ж.
1. Пристрій для лущення та подрібнення різних речовин (зерна, тютюну і т. ін.), неодмінним доповненням якого є товкач. — Не встигла я ще в ступі на кутю стовкти, аж гульк — повз двір сани із села, завернули в маєток (Головко, II, 1957, 496); Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (Стельмах, Хліб.., 1959, 140); Був час, коли.. аптекар мав бути дужою людиною: не кожний міг підняти пудову товкачку, якою товкли у величезній ступі лікарські трави, квіти й насіння (Наука.., 9, 1971, 36); * У порівн. Сидить Кутя, мов ступа, Та очима тільки лупа (Воскр., З перцем!, 1957, 16); // перен., розм. Про товсту, незграбну, неповоротку людину. — Сусанна Уласівна не легенька. Чиста ступа! Йде по хаті, то аж поміст двигтить (Н.-Лев., IV, 1956, 138).
◊ Дурни́й як сту́па — про розумово обмежену, тупу людину; [І] в сту́пі не влу́чити див. влуча́ти; Носи́тися, як ду́рень з сту́пою див. носи́тися; Товкти́ во́ду в сту́пі див. вода́.
2. спец. В індійській архітектурі — культова споруда, призначена для зберігання буддійських реліквій або увічнення подій.
СТУПА́, и́, ж., перев. з означ. Манера ходити, ступати; хода. Довгенько ще сидів наш Тихон.., далі устав, тяжко, від серця здихнув і пішов собі тихою ступою додому (Кв.-Осн., II, 1956, 128); Схилившись на ворота, вона дивилась, як нетвердою ступою потяг він від неї, криючись у.. померках ночі (Мирний, III, 1954, 46); Старий узяв торбу і широкою ступою пішов у Данелевську долину, де паслися воли (Тют., Вир, 1960, 78); * Образно. Сонце схилялося з полудня, а день схилявся до вечора, який дибає по землі тихою ступою (Гуц., Скупана.., 1965, 14); // Рух ногою вперед, убік або назад; крок. Натовп.. сунув далі — повільно, ступа за ступою, як у похоронній процесії (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 189); // Звуки від таких рухів. Тихо було увечері, коли вчулася ступа чиясь і щось мигонуло мимо віконця (Вовчок, І, 1955, 298); // Про спокійну, тиху ходу коня; найповільніший алюр. Не басував кінь під Саібом, неначе почував горе свого пана, а йшов тихою ступою, спустивши вуха (Н.-Лев., IV, 1956, 35); Проти вітру повільною ступою ішли коні (Чорн., Потік.., 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 804 - 805.