СТІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.
1. Вид меблів у вигляді короткої лави, перев. із спинкою, для сидіння однієї людини. Попід стінами стояли рядками дубові стільці з високими спинками (Н.-Лев., VII, 1966, 70); Пасажир з валізкою присів на стілець біля канапи і машинально дістав портсигар (Панч, Синів.., 1959, 5); Мічурін сидів на складаному стільці біля деревця (Довж., І, 1958, 474); Плетений стілець; Віденський стілець; // перен., розм. Посада, службове місце. — Щось дуже ти за свого стільця боїшся, — мовила Віра Андріївна (Мушк., Чорний хліб, 1960, 97).
∆ Електри́чний стіле́ць — знаряддя страти в США. Наснились мені березневої ночі Далекі моря, океани холодні.. І друзі, що в тюрмах сидять, як в безодні.. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко. А там їх заводять у камери звичні І просять сідать на стільці електричні (Мал., Запов. джерело, 1959, 43).
◊ Да́ти стіле́ць (стільця́) кому — вдарити кого-небудь коліном. Біля школи вже гамірно й весело. Пропечені за літо школярі.. допитуються, чий батько швець, щоб якомусь необачному коліном дати стілець, і міряються силою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 89); Не зна́ти, на яки́й стіле́ць сі́сти див. зна́ти; Підставля́ти (підста́вити) стіле́ць (стільця́) кому — чинити кому-небудь неприємності, перешкоджати в чомусь. — Наші пани.. догоджають батюшкам, хто вміє кільки слів цвенькнути по-польській [по-польському]. — Зате ж підставляють вони стільця тому, хто не годить їм! (Н.-Лев., І, 1956, 125); Сиді́ти на двох стільця́х (між двома́ стільця́ми) — намагатися поділити дві протилежні думки.
2. спец. Підставка під який-небудь механізм, інструмент, будову і т. ін. Звичайно перший вінець зрубу укладали на наріжні стільці — з дерева чи каміння — і цим.. захищали від швидкого загнивання (Дерев. зодч. Укр.., 1949, 56).
3. Те саме, що анало́й. Як одчитували молитви, то і вона мов гасла, так що як прийшлося обводити круг стільця, так вона вже і не змогла сама по собі йти (Кв.-Осн.. II. 1956, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 713.