СУЛТА́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до султа́н1. Віла йде аж до палат султанських (Л. Укр., І, 1951, 390); — Це моя наречена.. Такої краси і в султанському гаремі нема (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57); // Підвладний султанові, керований ним. А ти, галицький Осмомисле Ярославе!.. З батьківського золотого престолу аж за султанську землю стріли пускаєш… (Мирний, V, 1955, 271); Боротьба запорожців.. проти султанської Туреччини мала міжнародне значення (Ком. Укр., 5, 1967, 63); Султанські турки і татари Ясир виводили з села (Рильський, III, 1961, 144).
∆ Султа́нська ку́рка — південний болотяний птах з яскравим забарвленням.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 833.