ТИХІ́ШАТИ i ТИ́ХШАТИ, аю, аєш, недок. Ставати тихішим, тихшим. Гомін з-під хати одходив далі, тихішав, потім зовсім не стало його чути (Вас., І, 1959. 199); Оце дівчина співає-співає своїх любих пісень; а там — дивись: обірвався голос… слабшає… тихшає… (Мирний, І, 1949, 327). Прислухається [Річард], як тихшає хода Джонатана надворі (Л. Укр., IIІ, 1952, 110); Що далі тихішав Семен. В цей момент голова його потребувала мислення (Сміл., Зустрічі, 1936, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 131.