ТЬОХ, ТЬОХ-ТЬО́Х, виг.
1. Звуконаслідування, що означає спів соловейка. «…Тьох-тьох» — залящав коло мене близенько Веселий, гульливий співун-соловейко (Крим., Вибр., 1965, 53); Гарно так було [у садку], та пах такий був. Ще соловейко як піде «тьох-тьох-тьох» — аж дух радіє (Тесл., З книги життя, 1949, 59); // Уживається на позначення сильного раптового удару серця. Стук, стук заступом у домовину; а в серці: тьох, тьох! (Барв., Опов.., 1902, 212).
2. розм. Уживається як присудок за знач. тьо́хнути. Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); Увійшла в клас Ганна Михайлівна, а в мене серце тільки — тьох! Поганий знак. Мабуть таки викличе (Донч., Пісня.., 1947, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 350.