УГРІВА́ТИ (ВГРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГРІ́ТИ (ВГРІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.
1. перех. Гріючи, робити теплим; зігрівати. І на півслові рвеш ти муки І голосінь тяжкі слова — Твоя любов, любов жива, А не сльоза вгріває руки Твоїм нахмуреним синам (Стельмах, V, 1963, 60); А сонце гріє все да гріє помаленьку. Угріло божий світ (Греб., І, 1957, 61); * Образно. Не посміхнеться темний ум, Не вгріє серця й жарт крилатий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 187).
2. неперех., рідко. Виділяти тепло; гріти: Сонце вгрівало, сиза земля парувала (Гончар, Земля.., 1947, 100); Сонце дедалі все вище та вище підпливало.. — Ач, як угріло! — обізвався, він [дід] (Мирний, І, 1949, 153).
3. перех., розм. Робити гарячим, доводити до потіння, завдаючи важкої роботи, фізичного напруження. Угріти коня (Сл. Гр.).
4. тільки док., перех., розм. З силою вдарити. Як угріє змія, то той по шию і ввійшов у мідний тік (Чуб., II, 1878, 238); [Кукса:] Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не вгріли? [Дранко:] Та то я шуткував! (Кроп., І, 1958, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 380.