УДАВА́ТИСЯ (ВДАВА́ТИСЯ), удаю́ся, удає́шся, недок., УДА́ТИСЯ (ВДА́ТИСЯ), уда́мся, удаси́ся, док.
1. тільки 3 ос., також кому. Здійснюватися, успішно завершуватися. За все береться, та не все вдається (Укр.. присл.., 1955, 232); Йоньку охопило те ожвавлення і доброта, яка запановувала ним завжди, коли добре вдавалося діло (Тют., Вир, 1964, 232); Все, що ми задумали, — все нам, друзі, вдасться! (Нех., Дивлюсь.., 1949, 77); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися (Головко, II, 1957, 539); // безос., у сполуч. з інфін. Бути, виявлятися можливим (про здійснення чого-небудь). Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак [весляр].. вибивалися із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок (Коцюб., І, 1955, 390); Понюхав пирога, та не вдалось покуштувать (Номис, 1864, № 14329); Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Тют., Вир, 1964, 530); // перев. док. Виявитися вдалим, гарним (про те, що утворилося внаслідок якогось процесу або про сам процес). Вже перед вечором вийняли з печі коровай, котрий і справді дуже вдався (Н.-Лев., III, 1956, 74); Коли моє життя не вдалося, не можу ж я осолодити його цукерком у розмальованій обгортці… (Коцюб., І, 1955, 325); Родюча жирна галицька земля; і жито на ній удалося буйне, рославе (Мушк., Серце.., 1962, 306); // перев. док. Видатися яким-небудь, випасти. За тиждень перед весіллям було якесь свято; день удався погожий, хоч уже листя падало, осінню пахло, а проте тепло та ясно (Мирний, IV, 1955, 38).
2. Уродитися з певними якостями, особливостями вдачі (про людину). [Недоросток:] Бач: у людей буває удається й маленьке, та розумненьке, шустреньке, а тебе вигнало, як сьому верству, а ти й за малого не справишся! (Вас., III, 1960, 92); — Не часто такі молоді, як оце й ти, хлопче, вдаються розумними (Збан., Малин. дзвін, 1958, 6); Він з ранку до вечора порався по господарству — хазяйновитий вдався (Стельмах, II, 1962, 326); // до чого, який. Мати певні нахили, здібності, пристрасть до чого-небудь. Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65); — Вже того не знаю, який він до діла, — каже батько, — а що до танців, то вдавсь: дівчатами, як мухами, увиває (Вовчок, І, 1955, 200); — Хіба його не видно й спершу було, що він [Чіпка] чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства — до всього вдався! (Мирний, II, 1954, 246).
Не вда́тися, розм.: а) (без додатка) бути безталанним, невдахою в житті. Ой біда, біда, що я не вдався: Брів через річеньку та й не вмивався (Чуб., V, 1874, 88); б) (ким) не змогти набути певної професії, кваліфікації і т. ін. Ба, та що робити, — публіцистом не вдалася, а белетристика така химерна штука (Л. Укр., V, 1956, 59); в) (чим) бути позбавленим якоїсь риси, властивості і т. ін. Марко хлопець душевний, здатний, так не вдався красою! (Горд., Дівчина.., 1954, 202).
3. перев. док., у кого, рідко на кого. Народитися, вирости схожим на кого-небудь, успадкувати чиїсь риси, особливості, якості. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Вовчок, І, 1955, 277); Настя вдалася на свою матір і була невсипуща господиня (Н.-Лев., VI, 1966, 396); — Хай би їх у мене десятеро, то одно в одно не вдасться; а то ж він [Чіпка] у мене один, як порошина в оці! (Мирний, II, 1954, 178); Характером Іван увесь удався в батька, і нехай каміння летить в очі, а він стоятиме на своєму (Чорн., Визвол. земля, 1959, 9).
4. у що. Впадати в якийсь стан (звичайно важкий); перейматися якимсь настроєм. Не вдавайся в розпач, друже, — Бо в годину ту страшну Я розвію самотину, Здаля серцем прилину (Дн. Чайка, Тв., 1960, 267); Матрона Іванівна жінка вразлива, чутлива, не дає далі Остапові слова вимовити, благає його не вдаватись у журбу (Горд., II, 1959, 300); — Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. — казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журитися і вдалась в сум (Н.-Лев., II, 1956, 247).
Удава́тися (уда́тися) в па́ніку див. па́ніка; Удава́тися (уда́тися) в пиху́ — заноситися, зазнаватися. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували (Н.-Лев., III, 1956, 139); Удава́тися (уда́тися) в ту́гу див. ту́га.
5. у що, рідше до чого. Зосереджувати свої дії, діяльність, увагу на чому-небудь, займатися чимось. Не вдавайся в сварку, бо будеш битий (Номис, 1864, № 3284); Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи (Котл., І, 1952, 175); У батька і корів’як [корівок] дві, і коней четверо. Зимою столярує, літом у хліборобство вдається (Барв., Опов.., 1902, 407); У Львові [Юрась] на одну ногу з професорами.. В політику вдався (Чорн., Визвол. земля, 1950, 26); До перекладів і переспівів з східних мов А. Кримський вдався дуже рано, фактично тоді, коли почав перекладати і з російських поетів та писати свої перші вірші (Рад. літ-во, 6, 1967, 46); Усе своє життя дід Митро мріяв розбагатіти. А як його розбагатієш, коли землі — кіт наплакав. Тоді він удався до комерції (Минко, Моя Минківка, 1962, 13).
Удава́тися (уда́тися) в подро́биці (то́нкощі) — приділяти багато уваги найменшим деталям чого-небудь, другорядним обставинам і т. ін. Легіник ображався і платив тою ж самою монетою, негречно вдаючися в подробиці, чіпаючи навіть таку делікатну матерію, як питання літ (Хотк., II, 1966, 162); Удава́тися в химе́ри див. химе́ра; Удава́тися (уда́тися) до кра́йнощів (кра́йності) див. кра́йнощі, кра́йність; Уда́тися навті́ки (до вте́чі і т. ін.) — утекти. — Видно, знала [Юліана], чим та пахне справа, І ще ніччю навтіки вдалася! (Фр., XII, 1953, 333); Проте, ради справедливості, треба сказати, що Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох (Гончар, III, 1959, 187).
6. до кого. Звертатися до кого-небудь (з якимсь проханням, у якій-небудь справі тощо). До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися (Л. Укр., V, 1956, 247); Весною знов починалися приступи кашлю, Чуплак вдавався до лікарів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 181); — Скрутіть мені, голубе, цигарочку, — вдався він до мене, забачивши, що я збираюся закурити (Вас., Вибр., 1954, 86); Товариші не пішли до суду, а вдались до президії об’єднаних профспілок, і там справу було вирішено на їхню користь (Вільде, Сестри.., 1958, 119); — Ми до командира куреня, — удався Смирнов до старшого варти (Головко, II, 1957, 531); // у сполуч. із сл. до душі, до серця, до честі тощо. Звертаючись до кого-небудь, намагатися вплинути на його почуття. [Валент:] Здається, промова та була з найкращих.. І що ж? Кому ж ти розсипав ті перли ясного розуму? Якісь діди, засушені в пергаментах, шукали параграфів по кодексах в той час, як ти вдавався до душі та серця! (Л. Укр., III, 1952, 290); — На соймі вимагали, щоб до них [козаків] поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 31).
7. до чого, рідко на що. Використовувати, застосовувати що-небудь як засіб для здійснення чогось. Під час наступу Щорс вдавався до виробленої ним уже тактики: заходив до ворога з тилу і флангів, наносив блискавичний удар, не даючи противникові опам’ятатись, продовжував бій до повного розгрому (Скл., Легенд. начдив, 1957, 54); Якщо, перекладаючи китайських, японських, індійських авторів, ми довго ще будемо примушені вдаватися до цього лукавого паліативу — підрядника, то слов’янських письменників росіяни, українці, білоруси повинні перекладати з оригіналу при вмілому користуванні словником (Рильський, IX, 1962, 70); Глоба боявся їх [піонерів], маленьких і беззахисних, коли вирішив вдатись до зброї (Собко, Скеля.., 1961, 140); Доведеться вдатися до прапорців. — Яких прапорців? — Звісно яких! Червоних! Вовки лякаються червоного (Тулуб, В степу.., 1964, 209); Остап вирішив удатися на хитрощі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 363).
8. у що, рідко. Глибоко вклинюватися, врізуватися в що-небудь. Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег (Л. Укр., І, 1951, 157); Частина суші, яка вдається в воду, називається півостровом (Фіз. геогр., 5, 1956, 55).
9. тільки док., куди, розм. Відправитися, податися куди-небудь. Комісія удалася на місце злочину до лісу (Коб., II, 1956, 204); — Треба йти, пане Кузьмо. До Переяслава вдамся, хлопця до матері одведу… (Ле, Побратими, 1954, 6).
10. діал. Здаватися. Зразу й не розібрати було, чи є хто живий на веранді, бо обличчя людей, набравшись незвичайного відтінку од зеленого сяйва, удавалися мов які примари не з сього світу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 44); — Мені вдалося, що хтось гомонів у саду!.. (Вас., II, 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 383.