УДІ́ЯТИ (ВДІ́ЯТИ), уді́ю, уді́єш, док.
1. перех. і неперех. Бути спроможним щось зробити. Де одна [рука], там друга буде, І усюди добрі люди Звикли бачить їх обох; Як одна чого не вдіє, Зараз друга підоспіє — І пороблять діло вдвох (Гл., Вибр., 1957, 318); — Де чорт не вдіє, туди бабу пошле, — сказала Христина (Н.-Лев., VI, 1966, 78); Лютиться стара, а вже нічого не годна вдіяти — безсила боронитися (Хотк., II, 1966, 43); З Мазар-Диханової долини воду взяти неможливо, бо вона далеко нижча за весь степ. Але й погодитись інженерові-будівельнику, що тут нічого вдіяти не можна, це те саме, що й відмовитися від своєї професії (Ле, Міжгір’я, 1953, 101); // перех. Зробити, здійснити, створити що-небудь. — Моя ж вам думка, щоб ви знали, — Варт про ученого нам дбать: Як він те вдіє, що невчений, То його дужче одшмагать! (Мирний, V, 1955, 290); Так усе колись минеться, Все, що вдіє людський дух, Неодмінним зістається Лиш невпинний, вічний рух… (Сам., I, 1958, 80); І раптом Василькові захотілося приклеїти одну летючку на спині нотаря. Він буде не він, як такого не вдіє (Турч., Зорі.., 1950, 74); // У сполуч. з деякими іменниками уживається в знач.: здійснити, зробити, учинити те, що виражено відповідним іменником. [Руфін:] Я певен, що пожар великий Рима не християни вдіяли (Л. Укр., II, 1951, 349); Хитрощі не вдіють чуда, Бо що папське — це облуда! (Фр., XIII, 1954, 396).
Вді́йте (вдій) ла́ску, заст. — зробіть (зроби) добру послугу, будь ласка. — Небагацько вік мій ліче [лічить], Через день мине… Вдій же ласку, чоловіче, Не воруш мене [метелика] (Граб., І, 1959, 454).
2. перех. Досягти, домогтися чого-небудь. [Семен:] Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!.. (Кроп., І, 1958, 115); [Бурлака:] Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тільки ж, як ви будете свариться, то нічого не вдієте (К.-Карий, І, 1960, 52); Лагідність голубина, погляд ясний. Патриція спокій — не личить нам. Що́ вдіє раб принижений, нещасний, Як буде проповідь читать своїм панам? (Л. Укр., І, 1951, 113); — Однією громадою нічого не вдіємо. Треба навалою, краєм цілим. Аж тоді наша буде (Головко, II, 1957, 221); // чим, рідко з чим. Досягти, домогтися чого-небудь завдяки чомусь, за допомогою чогось. Баба Зінька ні докірливого сновечка не сказала синові. Вона знала, що було б надаремно і докоряти, і нарікати і що докорами вона нічого не вдіє (Н.-Лев., VI, 1966, 408); — Слізьми не поможеш горю. Слізьми нічого не вдієш. Тілько голову наплачеш (Мирний, IV, 1955, 176); — Та сполосни їх [коней] батогом гаразд! — розгримався пан. — Чого ти їх жалієш? А то все: «вйо, вйо»! Багато з вйоканням удієш! (Крим., Вибр., 1965, 397); // Подіяти на кого-, що-небудь. Ні, відьмо! Нічого не вдіють твої чари (Н.-Лев., III, 1956, 257); — До речі, агрономові вже казали, що отрута нічого не вдіяла? (Донч., І, 1956, 103).
3. перех. і неперех. Зробити що-небудь, повестися певним чином. [Бичок (один):] Одначе Мартин почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук (Кроп., І, 1958, 445); Що діялося в душі цеї могутньої людини, — ніхто не знав; і що він [Юріштан] удіє тепер, — також ніхто не знав, але всі якось відчували, що буде щось страшне (Хотк., II, 1966, 255); Хтось запитав, неначе сам до себе звертаючись: «Що ж удіємо далі, адже це правда все?» (Ле, Побратими, 1954, 18); А матушка ігуменя ще довго ходила подвір’ям поміж копичками й худобою і думала свою думу: чи гаразд вона вдіяла, що впустила за святу огорожу стільки грішного миру (Стельмах, І, 1962, 638); // з ким — чим, проти кого — чого. Вжити якихось заходів, повестися певним чином щодо кого-, чого-небудь. Стали люди жалітися батькові, що Махамед синів їх розпаює [споює], стали радити, щоб здержував сина. Та що батько вдіє з таким велетнем? (Мирний, І, 1949, 214); Що могла, скажіть, людина вдіяти проти того нападу? (Горд., Буян, 1938, 20); Юсуп Ахмат Алієв і не замислювався над тим, що має вдіяти з копією.. заяви Любові Прохорівни (Ле, Міжгір’я, 1953, 486); — Від прокляття мого вмерла твоя дитина! Проти мого прокляття ніхто нічого не вдіє (Донч., І, 1956, 125); І все ж, як не б’ються офіцерські його полки, яку зброю не пускають у хід, досі нічого не можуть вдіяти з тією незрозуміло живучою масою сірих та босих армій (Гончар, Таврія.., 1957, 663); // кому, перев. у сполуч. із сл. лихо, шкода і т. ін. Заподіяти кому-небудь якусь неприємність, учинити зле щодо когось. «І людська злість та неправда не вдіє мені ніякої шкоди», — думав Комашко, дивлячись на Саню (Н.-Лев., V, 1966, 216); [Самрось:] І буду бунтувать! А що ти мені вдієш? [Роман:] А те, що й щоразу! Візьму на оберемок та й укину у хургона (Кроп., II, 1958, 28); — А шкода.., вчений чоловік, та й нікому нічого злого не вдіє, спокійний (Фр., І, 1955, 280); — Гадала-сь, багато мені лиха вдієш, аж це: прийшла коза до воза (Март., Тв., 1954, 41).
Ли́ху (го́рю) нічо́го не вді́єш — уживається на позначення неможливості зарадити якійсь біді. — Розходьтесь, соколи мої ясні! — промовляє стара, плачучи: — вже нашому лиху нічого, мабуть, не вдієш! (Вовчок, І, 1955, 25); Нічо́го йому́ не вді́єш; Що [ж ти] йому́ (з ним) вді́єш — уживається на позначення неможливості справитися з ким-небудь, вплинути на когось. Найбільш його [пана] боялись дівчата. Не один вік дівоцький веселий він стратив. А що йому вдієш?.. (Вовчок, І, 1955, 41); — Нащо ж ти оддав [посуд]? — А що ж ти з ним [корчмарем] удієш? (Барв., Опов.., 1902, 29); Нічо́го не вді́єш; Що вді́єш; рідко Що вді́яти — уживається на позначення безпорадності, неможливості щось змінити, вимушеного примирення з тим, що є. Що погано, те й лишиться поганим, але вже пізно, нічого не вдієш, хай «На віру» [оповідання] іде (Коцюб., III, 1956, 387); — Трудно мені! — простогне попадя стиха. — ..То що вдіяти! Відома річ, що недуги не тішать (Вовчок, VI, 1956, 221); Він усією шкірою відчував, як зневажливо дивляться всі йому вслід, вважають його за дезертира. Неприємно, та що вдієш! (Шовк., Інженери, 1956, 196); Так хотілось би [Галині] в одну мить перелетіти туди додому, та нічого вже не вдієш (Крот., Сини.., 1948, 41); І раді б пособити, щоб росло краще, та, що вдієш, не в їх силі. Смутні стоять хлібороби (Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 395.