УКОЛИ́СУВАТИ (ВКОЛИ́СУВАТИ), ую, уєш, недок., УКОЛИСА́ТИ (ВКОЛИСА́ТИ), ишу́, и́шеш і рідко а́ю, а́єш, док., перех.
1. Колишучи, присипляти, примушувати заснути дитину. Й досі вколисує рабиня Альме своїх маляток, лякаючи їх ім’ям Сагайдачного (Тулуб, Людолови, II, 1957, 16); // Легким одноманітним погойдуванням, похитуванням, одноманітними звуками, музикою наганяти сон, дрімоту. Одноманітний рух трамвая вколисує його (Круш., Буденний хліб.., 1960, 93); Годинник вколисував, і Зозуля, схилившись на стіл, задрімав (Донч., Дочка, 1950, 85).
2. перен. Втішати, заспокоювати; // Заглушати, тамувати. Може, пишна блакить І широкеє море Зможуть болі втишить, Вколисать моє горе? (Гр., І, 1963, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 419.