УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), оплю́, о́пиш; мн. ухо́плять; док., перех.
1. Швидко, рвучко взяти кого-, що-небудь, схопити. Скочив Тиміш, сам не свій, ухопив рушницю, та й устрелив чорного ворона (Вовчок, І, 1955, 55); Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239); Ухопив [Чіпка] маленьку дівчинку Парасю, четвертий годок пішов, та й несе… (Мирний, І, 1949, 282); Черниш вхопив його обома руками, радісно затряс: — Маковейчик!.. Соловейчик!.. (Гончар, III, 1959, 214); Тимко вхопив Маркову торбу з харчами і приніс її дядькові (Тют., Вир, 1964, 248); // Швидко й міцно взяти кого-, що-небудь за щось. Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! (Гл., Вибр., 1957, 88); Я наздогнав його, ухопив за піджачок (Хотк., І, 1966, 162); Я вже хотів був злазити з вікна на карниз, як раптом вікно відчинилось, чиїсь руки вхопили мене за поперек і втягли до кімнати (Сміл., Сашко, 1954, 5); Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його (Кир., Вибр., 1960, 286); // Наздогнавши або приловчившись, упіймати кого-небудь. Незчулась [мати], як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили. Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали (Шевч., І, 1963, 359); Він скочив на коня да й почав його крутити да кидати на всі боки, що ні мати, ні сестра не одважились ухопити коня за поводи (П. Куліш, Вибр., 1969, 137); Вже біля хвіртки Юрко ухопив Франку за лікоть (Чорн., Визвол. земля, 1959, 109); // Узявши кого-небудь, помістити на щось або повезти, забрати з собою. — О ти, моя щебетушечко малая! — промовив дід, прикро дивлячись на онуку. Ухопив на руки, підняв, поцілував у гаряче її личко (Мирний, І, 1954, 286); — Коли хоч, ухопимо дівойку [дівоньку], та й гайда в Чорну Гору!.. (П. Куліш, Вибр., 1969, 81); Мерщій ухопили Давида на підводу й на станцію (Головко, II, 1957, 180); // Підхопити. Бистра вода вхопила човни й понесла їх стрілою (Н.-Лев., II, 1956, 416).
Ухопи́ти в обі́йми кого — швидко обійняти когось. Мати вже чекала на нього там. Без слів ухопила вона його в обійми, тісно притулила до себе (Л. Укр., III, 1952, 558); Він рвонувся назустріч бабусі, але її вже вхопили в обійми відразу з півдюжини тонконогих дівчаток (Загреб., Спека, 1961, 253); Ухопи́ти го́лову в ру́ки (в доло́ні) — рвучко обхопити голову руками, тужачи, переживаючи і т. ін. Як прийшов він додому, як сів, як ухопив голову в руки і просидів всю ніченьку до самого світа (Н.-Лев., І, 1956, 538); Ухопивши голову в долоні, цілими годинами сидить безщасна дівчина непорушно, потонувши в безрадісних думах (Хотк., II, 1966, 90); Ухопи́ти пові́тря — дихнути, вдихнути. — Небезпечна річ — ці тайгові пожежі.. Тоді єдиний рятунок — у воду! Впірнув з головою й висувай носа тільки для того, щоб ухопити повітря (Донч., II, 1956, 67); Це гавань, а нам хочеться ухопити повітря з вільного моря (Ю. Янов., II, 1958, 50).
&́9671; За гаря́че й студе́не ухопи́ти див. гаря́чий; Ухопи́ти на гаря́чому [вчи́нку] — те саме, що Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гарячому (див. гаря́чий). [Руфін:] Так, я довідався, що ваші збори вже викрито, і що туди сьогодні пошлють вігілів із центуріоном, щоб вас вхопити на гарячім вчинку (Л. Укр., II, 1951, 386); Ухопи́ти на зуб (на зу́ба) — те саме, що Узя́ти на зуб (див. узя́ти). — Він же як ухопить на зуба, то й до нових віників пам’ятатимеш (Кучер, Трудна любов, 1960, 254); Ухопи́ти ши́лом (на пи́ло) па́токи див. па́тока; Ухопи́в, як соба́ка обме́тащі див. обме́тиця; Хапу́н ухопи́в див. хапу́н; Як хап ухопи́в див. хап2.
2. розм. Заволодіти ким-, чим-небудь, одержати щось. — Та се то ми знаємо, — каже Гвинтовка, — що ви того тілько й пасли, як би вхопити щонайкращий шматок із козацької здобичі! (П. Куліш, Вибр., 1969, 128); — Треба сватати Гризельду, бо цей князь Домінік очевидячки вхопить її перед самісіньким моїм носом, — подумав Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 51); // Одержати незадовільну або гіршу, ніж хотілося, оцінку на уроці, екзамені. — Бачили? — зітхнув Юрко. — Он яка йому почесть, а я, дурень, двійку вхопив… (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 90); Радість його побільшується ще й тим, що медаль, яка дісталася Ліні, вислизнула з рук іншого претендента — Лукіїного сина,.. який перед самим фінішем на чомусь спіткнувся, вхопив пару четвірок (Гончар, Тронка, 1963, 136).
&́9671; Ухопи́ти ляща́ — дістати ляпаса. А якщо ж хто думає, що.. до неї можна буде залицятись, — ох, дуже той ризикує вхопити від неї ляща! (Гончар, Тронка, 1963, 326); Ухопи́ти о́близня див. о́близень; Ухопи́ти сторчака́ (сторчаки́) див. сторча́к1.
3. перен. Осягнути, зрозуміти. Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253); Якась думка свердлить йому мозок, але він ніяк її не впіймає, ніяк не ухопить (Хотк., І, 1966, 60); // Сприйняти щось нюхом, слухом, зором. На мить Андрієві ніздрі вхопили знайомий запах олії, пари, сухого жару вогняної печі (Коцюб., II, 1955, 90); // З виразу обличчя, очей дізнатися, здогадатися про щось. — Хочемо здійняти вас, діду, на карточку. — А це ж нащо? — чогось стурбувався дід. — Це вже ви, діду, скоро вмрете, то щоб була про вас пам’ятка, — жартує з дідом жвава невістка, вхопивши в його очах турботу (Вас., II, 1959, 520).
&́9671; Скі́льки (до́ки) о́ко вхо́пить — скільки можна побачити, скільки доступно зорові. — Завітрюжить, видно, завтра, — каже Корній.. — А ось для нас ці прикмети вже не дійсні, — зауважує льотчик.. — Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (Гончар, Тронка, 1963, 16); Ухопи́ти очи́ма — побачити, помітити. [Килина:] Як з’явилась вона [баришня] на святках меж дівчатами, так Конон як вхопив її очима і вже відтоді і не зводе [зводить] їх з неї (Кроп., II, 1958, 427); Він злегка повернув голову, ухопив очима плечі й коротку шию Касія (Мик., II, 1957, 517); Ухопи́ти тропи́ див. тропа́.
4. З’їсти, випити що-небудь похапцем. Вівця не слухає Грицькового покрику: біжить швиденько до зеленого моріжку вхопити свіжої травиці (Мирний, II, 1954, 55); На степу росте багато їстівного зела, треба лише знати, яке його можна їсти, щоб бува блекоти не вхопити (Ю. Янов., II, 1958, 180); Вхопивши гуляшу, Гриня кривиться: стільки в ньому перцю, що в роті горить (Гончар, Тронка, 1963, 126).
5. Охопити, з’явитися (про почуття, стан). Хотілося ляснути шапкою об мостину та й налаяти свою бурлацьку долю собачою — такий чогось жаль ухопив (Вас., І, 1959, 250); // безос. Несподівано уразити (про хворобу, біль). — Я випила чарочку, з’їла пиріжка, подякувала, пішла собі… Коли це ввечері як ухопить мене… Горенько! (Л. Янов., І, 1959, 85); // безос., вульг. Померти. — Чи доведеться нам коли вернуться додому? — спитав Кавун наче сам до себе. — Як ухопить нашого пана, то, може, й повертаємось, — промовив Микола (Н.-Лев., II, 1956, 208); — Щоб тебе вхопило! — скрикнула Онилька з серцем (Григ., Вибр., 1959, 45).
&́9671; Ді́дько (чорт і т. ін.) ухопи́в (ухо́пить і т. д.) кого, вульг. — помер (помре) хто-небудь. — Завтра або позавтру, може, дідько вхопить мене! Гуляймо, хлопці, поки час, поки наше! (Фр., IV, 1950, 8); — Живий? — торсонув за плече побратима Чоботар. — Ще мене чорти не вхопили, — грубо озвався Шмалько (Добр., Очак. розмир, 1965, 168); Жаль ухопи́в за се́рце — стало дуже жаль, дуже шкода. [Гапка:] Як ухопив мене жаль за серце, як ухопив, що Василь тебе взяв, а не Степаниду (Кроп., II, 1958, 175); Жар ухопи́в кого — комусь стало жарко. Так мене жар ухопив (Номис, 1864, № 8192); Моро́з ухопи́в за пле́чі кого — про неприємне відчуття холоду від несподіваного сильного переляку, переживання тощо. — Витріщила [Параскіца] на мене очі, аж мене мороз вхопив за плечі (Коцюб., І, 1955, 263); Ухопи́ти за се́рце: а) дуже схвилювати, зворушити. — Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса (П. Куліш, Вибр., 1969, 249); б) (безос.) з’явилося хвилювання, зворушення. Як почула я такі слова ласкаві, аж за серце мене вхопило (Вовчок, І, 1955, 10).
6. з інфін. Почати. Як ухопив її мороз щипати — і головка закрутилась, і серце забилось, і сльози з очей (Вас., II, 1959, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 529.