УЧАРО́ВУВАТИ (ВЧАРО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УЧАРУВА́ТИ (ВЧАРУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.
1. Те саме, що зачаро́вувати 1. — Ти вчарувала його. Дала йому якесь дання (Фр., І, 1955, 88).
2. То саме, що зачаро́вувати 2. — Хіба я гірша за ту вашу західнячку? Не розумію, чим вона всіх вас вчаровує? (Гончар, Циклон, 1970, 143); Липнева Полтава приваблює, вчаровує (Літ. Укр., 11.VII 1969, 1); Чи тебе так вчарували її чорні брови, чи тебе так приманили воли та корови?! (У. Кравч., Вибр., 1958, 119); Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене (Фр., XI, 1952, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 531.