ФЕРТ, а, ч.
1. Стара назва літери «ф».
2. у знач. присл. фе́ртом, розм. На зразок літери «ф», подібно до неї. Руки фертом, вираз строгий, Широко розкрачив [розкарячив] ноги Та й бурчить собі Бассім (Фр., XII, 1953, 443).
3. зневажл. Самовдоволена, розв’язна людина; франт, джигун, жевжик. На приступку Сашкового ящичка поставив ногу в елегантному шевровому чоботі з лакованими закотами під коліньми якийсь ферт у сірих бриджах (Смолич, Світанок.., 1956, 30); А Іван — теж ферт! Закрутив дівчині голову, а тоді назад! (Кол., Терен.., 1959, 312).
Фе́ртом ходи́ти (диви́тися і т. ін.) — мати молодецький, самовдоволений вигляд.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 579.