ЦВІРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦВІРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до цві́ркати. Якась пташка ненастанно цвіркотіла (Кобр., Вибр., 1954, 100); Тихо навкруги. Тільки цвіркун цвіркоче в житі (Коцюб., І, 1955, 17); В полині Цвіркоче коник (Рильський, II, 1960, 149); Скрип його невтомного пера по рапавім папері цвіркотів у самітній канцелярії (Фр., VI, 1951, 332); Дівчинка.. не боялася біля баби нікого, цвіркотіла безперестанку (Л. Янов., І, 1959, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 186.