ЦЕМЕНТО́ВАНИЙ, а, е, спец.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до цементува́ти.
2. у знач. прикм. Підданий цементації. Цементована сталь.
3. у знач. прикм. Покритий, скріплений цементом. Посеред двору красувався оторочений збляклим квітником глибокий цементований басейн (Юхвід, Оля, 1959, 223); Ще раз пройшла вона цементованою доріжкою вздовж кліток (Жур., Звич. турботи, 1960, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 195.