ЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Торкатися губами до кого-, чого-небудь на знак любові, дружби, поваги при зустрічі, прощанні і т. ін. — Тіточко, матіночко! — аж в ноги упав сердешний Микита Уласович та кістляві руки відьомські цілує та просить (Кв.-Осн., II, 1956, 190); І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя Аж тричі весело цілує (Шевч., II, 1963, 265); — Се ваша панночка,— промовляє до нас пані.— Цілуйте її в ручку (Вовчок, І, 1955, 105); Покійна моя мати були такі богомільні: цілували в церкві двері й стіни (Н.-Лев., II, 1956, 17); Обвивши дівчинку руками, дружина пестила її, цілуючи в чоло… (Досв., Вибр., 1959, 162); Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі (Тич., І, 1957, 6); *Образно. Пишна земле! Як тебе цілувало весняне тепле сонце, як з тебе бризкали весною фонтанами фіалки, рожі та лелії, ти, мабуть, не мліла в такому щасті, як я в той час (Н.-Лев., II, 1956, 399); Нас кличуть річки, нам співають гаї, Нам вітер цілує обличчя (Мас., Поезії, 1950, 269); *У порівн. Цмокала і цмокала важка земля, мовби цілувала невтомні солдатські ноги (Гончар, III, 1959, 134); // Формула прощання з близькими людьми в листах. Бувайте здоровенькі. Цілую Вас сердечно, а Вашим кланяюсь. Ваш М. Коцюбинський (Коцюб., III, 1956, 401); Пиши мені, любий папочка, як матимеш час, частіше.. Ну, ти в принципі проти довгих листів — правда ж? То я вже скінчу. Цілую міцно тебе і Оксаночку з Дроздиком.. Твоя Леся (Л. Укр., V, 1956, 343).
&́9671; Хоч малю́й, хоч цілу́й див. малюва́ти; Цілува́ти хрест (хреста́) див. хрест.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 234.