ЧЕБРЕ́ЦЬ, ю́, ч. (Thymus L.). Дикоростуча напівкущова медоносна рослина, що має пряме стебло (в нижній частині здерев’яніле) з лілувато-рожевими (іноді білими) квітками; використовується в медицині. Швидко заросла могила травою та чебрецем (Н.-Лев., І, 1956, 111); Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами (Лікар. рослини.., 1958, 117); На всю хату запахло польовими квітами — ромашкою та чебрецем (Чорн., Визвол. земля, 1959, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 289.