ЧЕРЕПО́К1, пка́, ч.
1. Уламок, осколок розбитого глиняного, фарфорового, фаянсового та ін. виробу. На камені кілька хлопців черепками грає (Рудан., Тв., 1959, 182); Кілки змітали скло з етажерок дощем черепків, шибки під молотками осипалися з вікон (Коцюб., II, 1955, 88); Макітра глухо зойкнула й розлетілась на черепки (Донч., Пісня.., 1947, 40); Сашко звелів сьогодні й завтра зранку приховати хліба.., а також гострих черепків для рогатки (Юхвід, Оля, 1959, 83); *Образно. Розбилася, розвалилася її бундючна гордість, але хоч черепки, хоч крихти від неї лишились! (Дмит., Наречена, 1959, 227).
2. Невеликий, перев. старий, надбитий, поганої якості горщик, чашка, миска і т. ін. Заєць знайшов під дубом старого черепка, що покинули пастухи, як варили куліш (Н.-Лев., III, 1956, 292); З одної хати шпарко вибігла дівчина з черепком в руці, либонь до сусідки жару набрати (Л. Укр., III, 1952, 555); [Оксана:] І нащо ви ці черепки купуєте? Такі гарні чайники продають… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 73).
3. тільки одн., спец. Стінка глиняного, фарфорового й фаянсового посуду. Посудини, створені на гончарському крузі, відзначалися тонким черепком, багатством і вишуканістю форм (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 13).
ЧЕРЕПО́К2, пка́, ч., розм., зневажл. Те саме, що че́реп. Вони скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом.— Нічого страшного,— сказав один з них,— черепок цілий,— і навернув Тимкові на голову білу чалму (Тют., Вир, 1964, 497); Брати переконалися, що в Левка таки й справді поменшало під черепком: він, неначе якась красуня, пильно придивлявся до стрічок.., промацував дівочий крам (Стельмах, І, 1962, 545).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 307.