ЧОЛОВІ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до чолові́к. Жіночі голоси тонко-тонко виводили; чоловічі, мов жуки, гули (Мирний, III, 1954, 92); Недалеко від високого рундука, біля саней, заворушилася чоловіча постать і одразу сполохала всі чари місячної ночі (Стельмах, І, 1962, 130); // Який складається з чоловіків. Організувалося два хори — чоловічий і окремо жіночий, що співали біля різних бортів пароплава, доки за вимогою слухачів вони не об’єдналися в єдиний ансамбль (Ю. Янов., II, 1954, 90); Добра половина чоловічого населення села була десь по той бік ворожого фронту. В селі здебільшого залишилися жінки, старі та зелена молодь (Коз., Гарячі руки, 1960, 125); // Який виконується чоловіком, чоловіками. — Пішов би й я, та настає чоловіча робота на полі (Н.-Лев., II, 1956, 331); Без нарікань вона робила найтяжчу роботу, спочатку жіночу, а після смерті Карпа й чоловічу (Стельмах, II, 1962, 209); // Признач. для чоловіка, чоловіків. Віра таємниче зашепотіла: — Оця бабуся полька розповідала мені, що в травні п’ятеро втекло з чоловічих бараків [в Освєнцімі] (Хижняк, Тамара, 1959, 182); // Належний чоловікові, чоловікам. Світло гасло в осінніх, темних кольорах чоловічих шапок та серм’яг і поринало в старечих брунатних каптанах (Л. Укр., III, 1952, 670).
Чолові́ча стать: а) сукупність анатомо-фізіологічних ознак, що відрізняють чоловіка від жінки, самця від самиці; б) чоловіки, мужчини. На цей час у селі з чоловічої статі, крім похилих дідів, не залишилося нікого: одні відступили з Червоною Армією, інших, хто не встиг, половили й погнали в Німеччину (Баш, На землі.., 1957, 44).
2. Такий, як у чоловіків, власт. чоловікам. Він стояв перед нею і говорив, а вона оглядала його широкі плечі, спокійне лице, на якому несподівано якось виросла борода і осіла чоловіча повага (Коцюб., II, 1955, 40); Вона теж поставила відро і теж подала свою широку, чоловічу руку, і очі її розчулено заблищали (Тют., Вир, 1964, 155); Шервуд безсило опускається на землю, марно намагаючись стримати скупі чоловічі сльози (Лев., Драми.., 1967, 502).
3. Який стосується чоловічої статі, характеризує її. Квітка пшениці, подібно до багатьох інших рослин, містить як чоловічі елементи, що називаються тичинками, так і жіночий орган, що називається приймочкою (Хлібороб Укр., 6, 1971, 25); Чоловічі клітини; Чоловічі рослини; Чоловічі квітки.
4. заст. Людський. Столітні дуби, зачувши уперше стук сокири, похилилися: не одному з їх довге життя вкоротила рука чоловіча, наче побиті велетні, лежали вони по горі, по низу (Мирний, IV, 1955, 159).
∆ Чолові́ча ри́ма, літ.— рима з наголосом на останньому складі вірша. Строфічна рима кобзаря [П. Носача] переважно жіноча (думками — козаками), рідше чоловіча (бідняків-ворогів) (Нар. тв. та етн., 3, 1968, 57); Чолові́чий рід: а) (збірн., ірон.) чоловіки (див. чолові́к 1, 2). До чоловічого роду у неї і язик не повернеться… (Мирний, IV, 1955, 54); б) лексико-граматичні особливості певної групи іменників, що мають свій тип відмінювання. Рід іменників може бути дуже підступною пасткою для перекладача. Це стосується особливо перекладів з близьких мов, зокрема з слов’янських на слов’янські ж. "Боль" в російській мові — жіночого роду, "біль" в українській — чоловічого (Рильський, IX, 1962,62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 350.