ШАЛЕ́НЕЦЬ, нця, ч., розм. Те саме, що безу́мець 2. Не забарилися наскочити й розсатанілі драгуни й кинулись на цих дванадцятеро шаленців; призначені смерті грюкнули враз із рушниць і підставили довгі списи (Стар., Облога.., 1961, 55); — Ну, ось візьміть, тату, і мене на дибу, скарайте палею, бо я теж прошу за Мартин-ка! — Шаленець, хлопчисько…— ледве вимовив збентежений батько (Ле, Хмельницький, І, 1957, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 397.