ШАНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. розм. Вести себе пристойно, як належить; слухатися. Хто шанується, і люди того шанувать будуть (Номис, 1864, № 4429); — Тітка одцуралась од такої небоги, бо небога й справді-таки не шанувалась (Н.-Лев., IV, 1956, 301); [Пані Кіттельгавсова:] Дивно мені,— молодий чоловік з такої доброї почесної родини.. Щоб так не вміти шануватись! (Л. Укр., IV, 1954, 236); [Пріська:] Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця: і робить, і шанується, а все якимсь вовком позирає, як чуже (Вас., III, 1960, 98); — Ти ж, сину, вчися та шануйся,— наказувала.— Добре, мамо (Зар., На.. світі, 1967, 3); // до кого, рідко. Виявляти повагу, пошану до кого-небудь. Яцько Ходика вуса підкрутив. Он як шанується до нього Терновий (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 512).
2. Дбати про себе, про своє здоров’я; берегтися. Ви самі мусите трохи подбати про це і шануватися. Не знати, як Вам, а нам Ваше здоров’я потрібне (Коцюб., III, 1956, 339); У матері був свій клопіт — щоб дочка шанувалася, не забувала приготувати собі гарячу їжу (Коп., Земля.., 1957, 14); // перев. у наказ. сп. Бути пильним, обережним; остерігатися. — Шануйтеся ж, вражі ляхи, Скажені собаки: Йде Залізняк Чорним шляхом, За ним гайдамаки (Шевч., І, 1963, 99); — Що ти мені мораль читаєш? — спалахнувши, вигукує Маковей.— Завзялися, опікуни!.. Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже немалий, розумію дещо! (Гончар, III, 1959, 301); — Адже треба вдавати, що ти залюбки сприймаєш всі режисерські вказівки, бо інакше ж тебе зразу проженуть, а в той же час щокроку шануватися, щоб тебе не вивихнули на все життя… (Смолич, Театр.., 1940, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 406.