ЩА́СТЯ, я, с.
1. Стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення й безмежної радості, яких зазнає хто-небудь. Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Всіх нічка покрила (Шевч., І, 1963, 29); [Хвора:] Якби вдалось моє велике діло. Я б упилася щастям перемоги,— Не спогадом, надією жила б (Л. Укр., І, 1951, 120); Моє щастя — Вітчизни простори! Оповиті і сонцем, і хмелем, й зерном (Стельмах, Шляхи світання, 1948, 115); Як мені даровано багато. Скільки в мене щастя, чорт візьми! — На землі сміятись і страждати, Жити і любить поміж людьми! (Сим., Земне тяжіння, 1964, 10); // Зовнішній вияв цього відчуття. Її повні, трохи бліді щоки спахнули рум’янцем, в тихих очах світились спокій та щастя (Коцюб., І, 1955, 69); Вся осяяна дитячим щастям, жива, рухлива, Ялу щебетала про садок, музику і ритмічні танки (Досв., Вибр., 1959, 268); — Прапор з чохла! — Поглядом, сповненим щастя й готовності, Вася Багіров прийняв команду (Гончар, III, 1959, 439); // Радість від спілкування з ким-небудь близьким, коханим тощо. Впивалася [Галя] щастям, хоч полохливим, боязким, а все-таки щастям… (Мирний, І, 1949, 404); Може, й тобі, моя панно, Колись доведеться Згадать тую конвалію, Як щастя минеться (Л. Укр.. І, 1951, 7); [Воронін:] Часто запитують: що таке щастя? А я думаю, що зустріч з любимою після.. розлуки — це й є найвище щастя… (Лев., Драми.., 1967, 329); Внутрішньо не тямлячись від щастя, що переповнювало її, Шура намагалася уявити собі першу зустріч з Юрієм (Гончар, III, 1959, 174); *У порівн. Настя грала весняних пісень, багато пісень, коротких, мов щастя (Л. Укр., III, 1952, 587); // Про того, хто дає радість кому-небудь, викликає гаряче почуття симпатії, любові. Я б тебе сховав Далеко! далеко! щоб ніхто не знав, Щоб ніхто не бачив, де витає доля, Моя доля, моє щастя, Ти, моя Мар’яно (Шевч., І, 1963, 155); [Любов:] І ти щасливий, правда? [О р е с т: ] Правда, моє щастя, моя зоре! (Л. Укр., II, 1951, 60); [О д а р к а (прожогом кинулась йому на шию):] Орле мій! (Заридала). Щастя моє!.. (Кроп., І, 1958, 60); // Те, що викликає відчуття найвищого задоволення життям, дає радість кому-небудь. — Я тільки думками літатиму за тобою по твоїх слідочках. Ото моє усе щастя теперечки (Н.-Лев., VII, 1966, 154); Перед його очима носилося господарське щастя: весела жінка, щебетливі дітки, своє господарство… (Мирний, IV, 1955, 36); «Прощай, моя косо, моя дівоча красо! Прощай, моє щастя!» — подумала Василина й пішла в хату (Н.-Лев., II, 1956, 81).
◊ Вважа́ти (ма́ти) за ща́стя — бути щасливим що-небудь зробити, взяти участь у чомусь. [Руфін:] Я б за щастя вважав, якби ти в мене оселився (Л. Укр., II, 1951, 357); — Я маю за щастя вітати вас у вашій господі (Смолич, І, 1958, 57); Ви́пало (випада́є) ща́стя кому, перев. з інфін.— судилося комусь робити що-небудь, повезло кому-небудь у якійсь справі, з’явилася можливість взяти участь у чомусь. — Так ви, Федоре Івановичу, виходить, і товариша Леніна бачили? — А то ж як!..Отак, як тебе зараз бачу. — Скажи ти! — зітхнув Мусій.— І випаде ж щастя таке! (Головко, II, 1957, 499); — Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками (Гончар, III, 1959, 29); Роман насмішкувато і гидливо зміряв їжакувате обличчя Корнюші: — Не всім таке щастя, дядьку, випадає (Стельмах, І, 1962, 514); Зазнава́ти (зазна́ти) ща́стя — бути, ставати щасливим. Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає (Укр.. присл.., 1963, 37); В цій маленькій хатині зазнала вона щастя (Коцюб., І, 1955, 71); Купа́тися в ща́сті див. купа́тися; Пала́ц ща́стя— приміщення, в якому реєструють шлюби; загс. В перший день відкриття «Палацу щастя» у місті Дрогобичі весною 1961 р. в ньому відбулося 19 церемоній шлюбів (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 101); Варвара Дормидонтівна наполягала і таки домоглася дотримання певного ритуалу: церемонія в міському "Палаці щастячі, промова чер-гового депутата міськради, персні, біла фата і чорне таксі (Коз., Листи.., 1967, 114); Прино́сити (принести́) ща́стя кому — робити щасливим кого-небудь. — Я тебе радуватиму, я щастя і тобі принесу (Кв.-Осн., II, 1956, 446); Невже так було треба тих грошей? Дали вони спокій, принесли щастя, веселість, здоров’я? (Коцюб., II, 1955, 203); Яке́ [то, це] [вели́ке] ща́стя1 — дуже велика радість, задоволення від чого-небудь; дуже щасливий хто-небудь від чогось. [Круста:] Яке то щастя мати жінку дбайну! (Л. Укр., II, 1951, 392); «Яке щастя бути в полку»! — думав Черниш, скачучи з товаришами-офіцерами поперед своєї роти (Гончар, III, 1959, 74); Київ, Київ!.. Я тобі, як чуду, у піснях молюся голубих… О, яке це щастя, що побуду хоч у сні на вулицях твоїх! (Сос., II, 1958, 226); Він думав про те, яке це велике щастя працювати разом з людьми, розуміти їх і щоб вони тебе розуміли (Гур., Наша молодість, 1949, 328).
2. Досягнення, успіх, удача. Де відвага, там і щастя (Укр.. присл.., 1955, 75); — А що, мамо,думаю ще іти у губернію, чи не буде там щастя? (Кв.-Осн., II, 1956, 401); Прощаючись з бійцями, які, збившись навколо свого командира, всіляко зичили йому щастя, Брянський заспокоював їх: — За мене не турбуйтесь, товариші; я знаю, що зі мною нічого особливого не трапиться (Гончар, III, 1959, 40); // у знач. присудк. сл. Щастить, везе кому-небудь. Щастя Ястшембського, що панна Броніслава здалась Василині поганою, рудою та патлатою (Н.-Лев., II, 1956, 86); // Уживається як вигук при вираженні великої радості, відчуття схвильованості через раптовий, несподіваний успіх, вихід з якого-небудь становища, ситуації тощо. [Любов (плеще в долоні):] Я виграла, я виграла! О, щастя! (Л. Укр., II, 1951, 64); На Фастів ударили полки… Житомир наш!.. О щастя!.. Вже наш Кіровоград!.. (Сос., II, 1958, 478).
◊ Ко́лесо ща́стя див. ко́лесо; Ма́ти ща́стя: а) бути, почувати себе щасливим. У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі жила, гуляла (Гл., Вибр., 1951, 125); Вона говорила, що має щастя з ним. А яке він міг їй дати щастя? Навіть святкові чоботи вона носить від першого чоловіка (Стельмах, І, 1962, 164); б) (перев. у формі 2 ос. теп. ч.) тобі, вам повезло. — На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати,— сказав Рудик (Коцюб., І, 1955, 201); За триста карбованців забирай свій городець і халупу. Ще маєш щастя, що не розвалив її на дрова (Стельмах, І, 1962, 179); в) (з інфін.) бути щасливим що-небудь зробити, взяти участь у чомусь. — Я вже мав честь бути в вашому домі, та не мав і досі щастя познайомитись з вами,— почав Ломицький (Н.-Лев., VI, 1966, 25); Я мав щастя бути учнем дорогої Ганни Антонівни (Ю. Янов., І, 1954, 27); На [моє́, своє́, його́ і т. ін.] ща́стя: а) (у знач. вставн. сл.) дуже добре для кого-небудь. На своє щастя, попала [Ївга] куди й пристати (Кв.-Осн., II, 1956, 282); Посковзнувшись, Соломія вскочила вище колін у холодну тванюку. Під ногами була безодня, та, на щастя, вона вхопилась за кущ очерету й вилізла (Коцюб., І, 1955, 361); На його щастя, зразу ж за Михайлівськими хуторами нагнав якийсь чоловік рябою кобилою в ходові (Головко, II, 1957, 79); Коли під час роботи я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця. На моє щастя, цього не сталося (Довж., І, 1958, 26); Будь це не в Каховці, гірко довелось би хлопцеві, в тисняві ноги йому геть повідтоптували б. Тут же, на Данькове щастя, більшість було таких же босих, як і він сам (Гончар, І, 1959, 45); б) щоб був успіх, удача, щоб повезло кому-небудь. Усміхнувся Цуценька, затиснув у кулак гроші, поплював на щастя й пішов по пана Вана (Ков., Світ.., 1960, 81); Відчиняли люди широко ворота, поливали на щастя дорогу, щоб завжди таким багатим був двір (Цюпа, Назустріч.., 1958, 420); Кілька років зберігала Яресьчиха в скрині на самому дні синове срібло. Видобула його лише в день проводів, урочисто вклала хлопцеві в руку: — Це тобі, сину, на щастя… (Гончар, І, 1959, 43); Про́бувати (спро́бувати, попро́бувати) ща́стя — намагатися що-небудь зробити, розраховуючи на успіх. Нарешті похід на Косів був таки рішений, опришки зібралися і поїхали. Розсипалися по селах добирати легінів; знайшли душ із десять таких, що хотіли спробувати щастя (Хотк., II, 1966, 233); Будь-що-будь! Хома вирішив спробувати щастя в сусідів (Гончар, III, 1959, 355); Сподіва́тися (поклада́ти наді́ю) на ща́стя — думати про щасливе, успішне завершення чого-небудь, надіятися на успіх; Ща́стя твоє́ (ва́ше і т. ін.) — пощастило, повезло тобі, вам і т. ін.— Я ось, дядьку… осьдечки! — заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо, опинившись зразу на другім боці.— Ну, щастя твоє! проскочив!.. (Мирний, І, 1954, 273); Ще Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюб., III, 1956, 369); — Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі — знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай! (Головко, II, 1957, 146); — І я живий! — десь у самім кутку бадьоро дзвенить Маковей.— Наше щастя, що добра кроква попалась над нами! (Гончар, III, 1959, 240); Ща́стя чу-ти (ба́чити і т. ін.) — здатність, спроможність сприймати за допомогою органів чуття. — Чуєш? — хоче сказати [Роман], що вона повернула йому слух, щастя чути пісню, голоси людей, шум вітру і шепіт дерев (Стельмах, І, 1962, 470); Ща́стя ще десь заваля́лося див. заваля́тися1.
3. Доля, талан. О боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля! (Шевч., І, 1963, 5); — Ну, батьку, на те війна. Народне діло. Тут уже кому яке щастя (Довж., І, 1958, 386); // Добробут, щасливе життя. Якось було мені смутненько. Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає,— не то, що нам (Вовчок, І, 1955, 260); [Явдоха:] А він наслухався від цих бурлак та й собі: поїду та й поїду щастя шукать… (К.-Карий, II, 1960, 107); — Хай гасають по твоїх просторих кімнатах веселі діти, хай спочивають і розкошують у достатках і щасті дозвілля твої люди (Довж., І, 1958, 326); Оринине щастя було йому дорожче за його власне (Головко, А. Гармаш, 1971, 372); У Жовтня бурі живодайній Своє ми щастя здобули (Рильський, III, 1961, 146).
◊ Запропасти́ти ща́стя див. запропаща́ти; Ща́стя-до́ля; Ща́стя-до́ленька; Ща́стя й (та) до́ля, нар.-поет. — радість у житті в кого-небудь, успіх, добробут. Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1963, 25); — Я вже нараяла тобі раз щастя-долі, дитино, і більше до смерті не буду (Козл., Ю. Крук, 1957, 467); Визрівають любі мрії, А навколо тьма і тьма; Не збуваються надії, Щастя-доленьки нема (М. Ю. Тарн., З дал. дороги, 1961, 307); Подумав щіткар, подумав та й каже: «Ех ви, щітки, гребінці, мабуть, вам прийшли кінці. Десять років вас тягав, щастя-доленьки не мав» (Тют., Вир, 1964, 86); — Рад я йому з щирого серця,— каже Шрам,— пошли йому, господи, щастя й долю (П. Куліш, Вибр., 1969, 71); — Мамо! — заговорив тоді старший брат,— ідемо ми шукати щастя та долі (Вовчок, І, 1955, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 573.