ІУ́ДА (Ю́ДА), и, ч., зневажл., лайл. Зрадник, запроданець. Тремтіть, убивці та іуди: дихнуть народи — буря буде! (Укр.. присл.., 1955, 432); [Лановий:] Тільки тепер, коли повернувся з Тобольщини, де одбував кару, я довідався, хто був той юда, що видав мене царським посіпакам (Мам., Тв., 1962, 169); — Скільки за душу береш? — .. закричав я,..— почім земляків продаєш, іудо? (Мур., Бук. повість, 1959, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 57.