Апологети писаризму - Сторінка 11

Масовізму, тов. Пилипенко, в театрі нема. І не спасе вас компромісне «навколо». Д’Неоро цілком справедливо глузує з вашого «драморобства», бо одна справа ініціативний гурток драматургів, що виник на принципі інтелектуального добору, а зовсім інша — збирати в «драморобочий» технікум всіх, хто хоче писати драми. Ми маємо тисячі драм по різних редакціях, ми маємо «драморобочі технікуми», а театри шукають п’єси. В чому ж справа? А справа в тому, що нема відповідної культурної атмосфери, культурного оточення. І досі наш письменник тоскує серед азіатчини, і досі його тягнуть в педагогію… чи то пак в масовізм.

Отже, «кваліфікаційний критерій» і справді не є справжній критерій. Але коли когось він приваблює, то й чому ж: на здоров’ячко.

На наш погляд, найкращий «критерій мистецько-формальний»: школи, течії і т. д. Але коли тов. Пилипенко запитує нас: «може, так можна поділити письменників?» — то ми йому відповідаємо: «Ні, і такий поділ не годиться». Письменники, шановний Сергію Володимировичу, не галушки, їх поділяти не можна. Коли ж вони самі виходять з цього «критерію», то помагай Боже! Пролетарське мистецтво зовсім не повинно в тому, що «плужанську» платформу писали ідеалісти й метафізики, які вставили туди пункт, що «категорично заперечує спосіб розмежування по формальних ознаках». Бо і справді: як все це дико звучить, якою безвихідною обмеженістю тхне від цього пункту! Який зарозумілий, безпардонний формалізм виглядає з цієї тези!

«От ентих й до ентих» — це ж учив так семінарський дячок часів Помяловського. Виходить, що комунізм можна будувати тільки по «плужанському» рецепту, інші — категорично забороняються». Так будував колись «комуну» той «оратель», що «енергічно функцірував» біля «одного котла» і категорично пропонував їсти «ентімі» ложками, а не «тентімі».

Отже, залишається ще «професійний критерій». Але про нього й тов. Пилипенко не сказав багато. Не будемо говорити й ми, бо професійний стоїть цілком окремо і зовсім не заважає ділитись по інших «критеріях», інакше б наш друг не утворював разом з нами місцкому письменників.

Як бачите, всі ці веселі «критерії», на погляд метафізика Пилипенка, не годяться. На наш погляд, вони і годяться, і не годяться. Годяться тоді, коли вони життєві, не годяться тоді, коли вони мертві. Годяться тоді, коли з них виходить якась ініціативна група, не годяться тоді, коли хтось по них «розподіляє». І коли плужанський ідеолог каже далі, що він «намолов хто й зна чого», то ми йому співчуваємо: він і справді дає досить-таки влучне визначення своїй подорожі по «критеріях». Отже, і бути йому за «літературного папашу», очевидно, не прийдеться. А тим паче «папашею Хвильового».

«Дозволю собі одмітити (пише він), що я являюсь папашею і Хвильового, видаючи його «Думки проти течії».

На жаль, ми мусимо розчарувати читача: тов. Пилипенко навіть в цьому плані не є нашим «папашею», бо, як редактор ДВУ, не схотів підписати розпорядження на друк «Думок проти течії» і таке розпорядження дано було іншим членом правління. А втім, можливо, наш друг тому не схотів підписувати, що шукав в той час «коринфського ордера»: мовляв, уживається «ордер» чи ні? І найшов: уживається! Шкода тільки, що він послав читачів у словник, бо вони там його і досі шукають. І ще одна шкода: сіль питання не стільки в «ордері», скільки в претензійності, в «критерії». Проте доводимо до відома: «коринфський ордер» в публіцистиці звучить все-таки як «ахтанабіль», бо чистота мови заперечує всяку «образованість» і вимагає… латинського корня.

А втім, «прошу пробачення в читачів за цей новий полемічний відступ і вертаю до теми».

VI. «Критерій» найвеселіший і наш

Ви повинні зрозуміти і — розумієте: раз
людина партії прийшла до переконання,
що певна проповідь і сугубо неправильна,
і шкідлива, то вона має обов’язок виступити
проти неї.
В. І. Ленін

Який же «критерій» найшов наш блискучий публіцист? А найшов він саме той «критерій», який послідовно витікає з туманного визначення мистецтва й з «просвітительства». Цей «критерій» (до речі) не є випадкове явище в його заплужанній свідомості.

«Лишається єдиний вірний спосіб, що ми завжди й пропонуємо — спосіб класовий, критерієм якого являється ідеологія митців».

От бачите, де тов. Пилипенко заговорив про класовість. Тут йому чомусь не «обридло» сказати про класи. Коли cправа йшла про визначення нашої доби, тоді якесь пацифістське «просвітительство», коли ж зачинили «Плуг», тоді на арену вийшла й класовість. Мовляв, «просвітительствуй», доки маєш всесильний ідеологічно-селянський центр. Але не забувай про класовість (чуєш: класовість!), коли… надумав розвивати цю організацію.

Розвалювати «Плуг» ми не думаємо. Ми тільки пропонуємо йому перетворитись в гуртки мистецької самоосвіти. Більше того: ми пропонуємо кваліфікованим плужанам виділитись з «Плугу» і утворити вузенькі угруповання по формально-мистецьких симпатіях. Чому ж так затривожився тов. Пилипенко? Бо ж меморандум написано саме після виступу т. Ялового зі статтею «Хай живе «Гарт» і «Плуг»! Чому тов. Пилипенко «бахнув» одразу дуплетом: двома статтями — в «Плужанині» і в «К[ультурі] і П[обуті]»?