Апологети писаризму - Сторінка 13

— З кого ви глузуєте? — кричить тов. Пилипенко. — З резолюції ЦК РКП? «Оце так підтримали селянських письменників!» Їх взагалі, очевидно, не повинно бути, бо ж не в пролетарську Академію їм іти? (Хіба, може, Академія перейменується на робітничо-селянську?)

А хоч би й так! Можна й «на робітничо-селянську». Ми так її й розуміємо, називаючи пролетарською. Пролетарська тому, що виникла в добу пролетаріату і хоче служити пролетаріату. Хіба наша селянська організація не хоче йому служити? Словом, ми ніяк не думаємо одділятись від вас, давайте вмісті, веселіше буде, їй-богу! Навіщо вам свій «автономний, бойовий, класовий, громадський центр»? Бо ж подумайте: ідеологія річ дуже слизька, а у вас людей з витриманим світоглядом один Пилипенко. Невже ж ви гадаєте, що він геніальніший Леніна? Великий революціонер і то збивав ідеологічний центр з людей висококваліфікованих ідеологічно. Чому ж ви цураєтесь цього досвіду?

Що селянські письменники, себто ті, що виходять з села, в потенції можуть бути пропагандистами комунізму — це так. Але в якому випадку? В тому випадку, коли попадуть в атмосферу людей ідеологічно-пролетарськи чітких. Що наша Академія може утворити цю атмосферу, поки що ніхто, звичайно, гарантії не дасть. Але уже те, що в неї входить група порівнюючи дорослих мистецьки й марксистськи людей, що вона є літературна база пролетарської ідеології, — одне вже це пропонує селянським письменникам орієнтуватися не на геніального одиночку Пилипенка, а на колективний ідеологічно-пролетарський центр, тобто на ВАПЛІТЕ. Сьогодні тільки цей центр може виховати молодого письменника (відкіля б він не вийшов — з села чи з міста). Тільки він переконає його, що лише пролетаріат, як історичний клас, здібний повести людство в майбутнє, що лише пролетаріат здібний утворити відповідні умови для культурного ренесансу, що лише пролетаріат утворить і відповідні умови для відродження молодої нації.

Тов. Пилипенко пропонує нам «забезпечувати осередки пролетарським ядром». Але це ж смішно! Бо ж і сам він знає, що цього ядра «як кіт наплакав». Та і як ми будемо ці масові осередки «переводити на шлях пролетарської ідеології» при умові існування селянського автономного центру? Як може ВАПЛІТЕ добитись «ідеологічної гегемонії» при умові існування легалізованої дрібнобуржуазної ідеології в кількох дрібнобуржуазних центрах? Тов. Пилипенко пише:

«Так по-хорошому, по-папашинському: учись, дитинко, плавати, може, й не потонеш».

Воістину плавати! Воістину іронія! Але з кого ви смієтесь, Сергію Володимировичу? З нас чи з себе? З себе?

Ну, так нате наш «критерій»! Наш «критерій» — організуйся як завгодно, по яких хочеш «критеріях». Але ідеологічний — ми залишаємо за собою. Легалізований ідеологічно-літературний центр один, і ім’я йому — ВАПЛІТЕ. Більше ідеологічних легалізованих центрів в нашій літературі не може бути, як не може бути й легалізованих партій при диктатурі пролетаріату. В цьому ми сходимось з паном Донцовим: дрібнобуржуазним дурачкам і егоїстам ми не віддамо країни.

ВАПЛІТЕ — це та організація, що взяла на себе місію зробити крутий поворот гарбі пролетарського мистецтва, що загубило дорогу, поставити цю гарбу на широкий тракт і впрягти в неї, замість шкапи масовізму, добрих рисаків. Коли вона зуміє виконати цю історичну роль — честь їй і слава, не зуміє — пляма впаде на недоумків, на хохлів, на «малоросейщину». Ми патріоти не організації, ми патріоти пролетарського мистецтва, цвіт якого (коли воно єсть, це мистецтво) зібрався в Вільній Академії. ВАПЛІТЕ не «забороняє писати» (так гадає тільки тов. Пилипенко), — ВАПЛІТЕ вимагає: припинити «растление» робітничо-селянського молодняка. Сьогодні пролетарська література мусить «перешиковуватись» в ім’я «невідомих обріїв загірної комуни». Вона мусить вийти з «яхидного» масовізму і стати на твердий грунт. Вона сьогодні піде до колишньої своєї мети, але по новому шляху. Її організатор на цьому шляху — Вільна Академія.

Отже, єсть дві пропозиції, два «критерія». Першу продиктовано дрібною буржуазією — вона є занепад мистецтва. Другу продиктовано молодим історичним класом — пролетаріатом — вона є культурний ренесанс.

Але як же так сталося, що тов. Пилипенко вніс першу пропозицію? Про це ми поговоримо в дальшому розділі.

VII. Post scriptum, який розчаровує

Не искушай меня без нужды.

Таким чином, ми мусимо тепер вияснити «причину всіх причин». Але раніш, ніж зробити це, дозвольте розчарувати читачів. Справа в тому, що «найвеселіший критерій» спровокував нашого «незрівнянного маестро» — Дон Кіхота «невідомих обріїв загірної комуни». Допіру він, виясняючи питання літературно-ідеологічних центрів, з властивою йому ексцентричністю підкреслив, що єдиною легалізованою ідеологічною організацією може бути тільки ВАПЛІТЕ. Цією категоричною заявою він дав ще один козир в руку нашого партнера. Дозвольте тепер вибити й цей козир.