Апологети писаризму - Сторінка 21

Отже, наше друге завдання (коли перше — передати комбінацію з трьох пальців на «отруби») — ошарашити «по башке» російського міщанина. Тов. Щупак в своїй талановитій статті майже в кожному рядкові згадує «митців-пролетарів». Це, звичайно, похвальна звичка, але де він їх набрав — наш «давніший» марксист так і не признається. Мовляв: ага, а в тебе нема! Припустимо, що тов. Щупак перехитрив нас, киваючи на димар Бродського. Але хіба справа в цьому? Хіба, затягнувши якийсь п’яток робітників в «Гарт» чи «Плуг», ми розв’язуємо питання? Справа не в плужансько-гартованських «артистах» (за термінологією Леніна), справа в тому, який «соціальний грунт» забрала культура, справа в тому, чи контролює її пролетаріат і безпосередньо масою, і через свій авангард. Цього не розумів тов. Щупак, як і його харківський патрон, і не розуміє саме через свою, вибачте за вираз, «марксистську короткозорість». Інакше він покинув би «лепетати» щось про «плеяди митців-пролетарів» та «культурний ренесанс». Замість того, щоб витрачати енергію на організацію в Києві димаря Бродського, тов. Щупакові слід піти в якийсь робітничий профсоюз і українізувати його верхушку. Вже час зрозуміти наше гасло «дайош пролетаріат» так, як того вимагає дана політична ситуація.

Українізація, з одного боку, є результат непереможної волі 30-мільйонної нації, з другого — це є єдиний вихід для пролетаріату заволодіти культурним рухом. І коли цього не розуміє російський міщанин, що сидить в робітничих клубах, у відповідних культурно-правових установах, то перше бойове завдання для тов. Щупака — це допомогти йому. Треба нарешті переконати цього міщанина, що все одно йому прийдеться поділити українців на петлюрівців і комунарів, все одно йому прийдеться передати «бразды правления» у більш певні руки, все одно він скоро опиниться без бази і примушений буде остаточно капітулювати. Його «лебединая песня пропета».

Отже, розпускайте, тов. Щупаче, «Плуг» та злазьте скоріш на якусь командну висоту в робітничому профсоюзі; бо дерусифікація робітництва є перша й найголовніша передпосилка до розв’язання проблеми ідеологічної організації літературних сил. Досить «разговорчиков»! «Дайош» пролетаріат!

XI. Іще «дайош» інтелігенцію!

Хто в монастирі служити нам буде,
Когда одберуться од нас всі люди?
Здається, чернець Єремія

Як бачите, у XVIII столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія є тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у ХХ-му. Добре?.. Але почекайте: що ж таке інтелігенція?

Здавалось би, у нас, де це поняття всосалось в плоть і кров кожної мало-мальськи грамотної людини, де маємо гори історій «громадської думки», де і т. д. і т. п., — здавалось би, безвихідним архаїзмом мусить звучати наше запитання. Але це… тільки «здавалось би». Об’єктивно ми маємо такий збіг обставин, коли нічому не можна дивуватись. З одного боку, спостерігаємо великий розмах епохи, з другого — «нові суспільні сили, що їх покликано ліквідацією старого ладу», в масі, коли так можна висловитись, не пропорціональні своїй добі і її вимогам, не відповідають її розмаху. Мало того: в масі ці сили інтелектуально стоять незрівнянно нижче за ті, що їх усунуто волею революції з історичної арени. От чому і вияснення поняття «інтелігенція» приймає характер… мало не громадської сенсації.

Так що ж таке інтелігенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак в вищезгаданій статті:

«Хвильовий взагалі переоцінює роль інтелігенції, він їй надає першорядного значення, забуваючи, що авангард цілої революції, а через те й культурної революції, є пролетаріат».

Переоцінює чи недооцінює Хвильовий роль інтелігенції — про це ми будемо говорити далі. А зараз дозвольте сконстатувати, що тов. Щупак не розуміє, що таке інтелігенція. За ідеологом (який жах: ідеологом!) «Плуга», за «давнішим марксистом» («марксизмом ми займаємось давно», пише тов. Щупак, «може, навіть давніше, ніж сам Хвильовий»), виходить, що інтелігенцію можна протиставляти пролетаріату. Іншими словами: він її мислить, як якусь цілком самостійну соціальну групу, як, можливо, окремий клас. Це він підкреслює на протязі всієї статті, вар’їруючи на різні способи своє твердження: «Європа Хвильового означає мистецтво не пролетарське, а інтелігентське» і т. д. і т. п.

Але стверджуючи таку от «істину», наш «давніший марксист» виявляє деяку нервовість і скаржиться (як і його харківський патрон), що Хвильовий, мовляв, «зарозумілий», і називає тов. Щупака «безграмотним», що він, мовляв, «полемізує не тільки проти того, що його супротивник написав, але й проти того, що, на думку Хвильового, цей супротивник (Щупак) міг написати».