Апологети писаризму - Сторінка 23

Тов. Щупак ніяк не зрозуміє, чому ми «дали перевагу Зерову перед Савченком». Для нього наша тактика є невловимий для свідомості «процес». Але оскільки ми свою статтю призначаємо для об’єктивної аудиторії, то й дозвольте зупинитись ще раз на цьому моменті.

Здається, в «Преступлении и наказании» Достоєвський називає себе поетом пролетаріату. Георг Брандес не тільки не усумнився в цьому, але й підтверджує це цілим етюдом про геніального письменника. Цим ми не збираємось пристосувати Достоєвського до нашої сучасності, ми тільки хочемо сказати, що таке твердження не пошкодило в свій час Горькому виступити проти творів Достоєвського як проти реакційнішого чинника. Ми цим хочемо сказати, що одного бажання бути поетом пролетаріату дуже замало — це по-перше. По-друге, дозвольте пригадати таке прислів’я: «Не все те золото, що блищить».

Чому ми проти Загула, Савченка еtс? Звичайно не тому, що вони — Загул, Савченко, а тому, що вони, прийнявши «масовізм», об’єктивно мусять грати в дудочку дрібної буржуазії. Коли б ці люди мали більше права на Комуністичний партквиток, як тов. Щупак, то й тоді ми виступали б проти них з не меншою завзятістю. Справа в тому, що їхнє суб’єктивне бажання стати червоними об’єктивно робить їх жовто-блакитними, оскільки вони йдуть під гаслами «автономної кооперації» та «автономного ідеологічно-бойового центру» (див. тези головного ідеолога масовізму).

«Невже (пише Щупак) кожний сільський інтелігент є неодмінно реакційна сила, а кожний міський — провідник поступу? Чи не перша прийшла до революції сільська інтелігенція, чи не тягнулась міська в хвості?»

Цілком справедливо, тов. Щупаче. Але що це значить? Які треба робити звідси висновки? Чому це, нарешті, сільська інтелігенція обов’язково мусить бути представницею незаможного селянства?

Коли ми говоримо про урбанізацію інтелігенції, то маємо на увазі сьогоднішню конкретну політичну ситуацію. А от тов. Щупак про це забуває. Звичайно, село «постачало» революціонерів, що «зв’язувались з пролетаріатом». А коли це було? Це було в ті часи, коли дрібна буржуазія рвалась з тісних рамок феодалізму. Це було до кінця громадянської війни. Але тепер, коли село стало на твердому соціально-економічному грунті, хіба тепер активність сільської інтелігенції не може об’єктивно стати реакційною силою? Ви скажете, що до цієї активності треба додати наш ідеологічний контроль. І це цілком справедливо, і саме в цьому справа. Треба додати контроль. Але яким чином ми будемо контролювати, коли в масі ми марксистськи безграмотні, коли ми самі виставляємо гасла, подібні до легалізації ідеологічних центрів? Те, що ми збираємо під свій прапор «червону» масу й «червону» інтелігенцію і підбадьорюємо її ідеологічну активність, не є вихід. Оскільки ця маса і ця інтелігенція комуністично не викристалізовані, оскільки остання частенько інтелектуально сильніша за нас, остільки ми самі собі риємо яму. В цій масі і в цій інтелігенції ми будемо грати роль дурників. Історія повторюється. Штурм Перекопу приніс нам остаточну перемогу. Але ця перемога об’єктивно може стати за велику поразку пролетаріату. З Азії приходили великі й сильні народи, але, завоювавши фізично європейське культурне населення, вони мусили інтелектуально капітулювати перед ним. Це в результаті заганяло їх на кримсько-татарські територіальні клаптики. Історія повторюється, і ми б’ємо тривогу.

Наше чергове завдання — згуртувати навколо Компартії кадри молодої інтелігенції. Що це значить? Це значить, що Компартія для мистецтва, для літератури, замість неясного і небезпечного гасла: «Гуртуй масу!» дає нове гасло: «Не зівай! Лови талановитий вузівський молодняк!» Це значить, що тільки таким чином ми утворимо в літературі свою ідеологічну атмосферу.

Це значить, що ми самі мусимо підтягнутись, що ми не загубимо своєї ідеологічної установки, що ми вже, як треба, будемо виховувати масу. Поки ж цього нема, бережіться, тов. Щупаче, можливо, й добрих, і хороших, але об’єктивно небезпечних Загулів.

Але чому ж ми не жахаємось так Зерова? По-перше, тому, що зливатись організаційно ми з ним не думаємо, як і він з нами. По-друге, тому, що неокласикам, як більш культурній і більш одірваній од куркуля частині інтелігенції, дорожчі і зрозуміліші ідеали історичного класу. Коли цього не розуміє тов. Щупак, то ми йому порадимо піти в школу політграмоти. «Давніший марксист» довго й усердно цитує пана Донцова, що дає характеристику неокласикам. Але, цитуючи, він зовсім не помічає, як ці цитати компрометують його ж твердження. За паном Донцовим, неокласики є імпотентне угруповання, «гнилі наслідки нашої доби», що «не підпорядковують своє «я» громадським мотивам».