Гладіатор (збірка)

---

ІЗ КНИГИ ВІРШІВ
"ПЕРЕВТІЛЕННЯ"

ГЛАДІАТОР

Арена — все моє життя,
Бо все життя моє — арена...
І на щиті моїм черленім,
Карби жорстокого биття.

Лютує сонмище нездар.
Бо ж "він тримається ще й досі!"
Бо сивий шолом — честь і досвід,
А ще й таланту божий дар...

Іду "по трупах" бідаків...
Пліток і заздрощів гурмани,
Зрікайтесь СЛОВА, графомани!
Мистецтво... — не для жебраків!

В руці кинджально молодій
Тріумф вижалює аматор.
Не в ньому суть! Я — гладіатор!!
Я для трибун даю цей бій!

Для тих трибун, що, як впаду,
Мені пощади не просити...
Трибунне ревище: "Добити!!"
Мені святиться на роду.

ДЕЦИМАЦІЯ

В армії стародавнього Риму існувала така непорушна традиція: якщо якийсь легіон знеславив себе в бою, зми-ти цю ганьбу він міг лише пройшовши через децимацію, тобто страту – за відліком, або за жеребом – кожного десятого.

І сталося, сталося:
Мій легіон,
Що завжди в бою
Був завзятий,
Позиції здав
І за слабкість свою
Вмиратиме кожен
Десятий.

І ось ми постали
В шерензі ганьби
І ліктор,
На владі затятий,
Уже відлічив дев'ятьох,
Щоб мене
Торкнутись мечем:
"Ти – десятий!"

Хоч жеребу клятому
Віри не йму,
А мужність
Засвідчують рани,
Та смерть несподівану
Твердо прийму,
Як вміють вмирать
Ветерани.

За паморок скніння,
За рабські віки,
Безкрилий народ
І знеславлену націю,
Моє покоління,
Зведись і прийми
Належну тобі
Децимацію!

Бо хтось же
Повинен
Всекревну ганьбу
На совість
І честь свою
Взяти...
За нице хохляцтво
Й холуйське ярмо –
На кожен десятий!
На кожен… десятий!!

У ЧЕКАННІ МЕСІІ

Сорок років водив Мойсей народ біблійний Синайською пустелею, аж поки не помер останній з народжених у рабстві. В такий спосіб месія бажав привести свій народ у Землю Обітовану звільненим від рабської покори, від духовного рабства. (Народне тлумачення біблійної притчі).

А як же вірив Моісей,
Як Бога славив у Синаї,
Що ось він, Господи, вмирає –
Останній раб і фарисей!

Що він, останній з ницих слуг,
Відійде завтра на світанні,
І на землі Обітованій
Не запанує рабства дух!

Народи вільними ввійдуть
У пресвяті йорданські води,
Й мечем добутії свободи
В свої святині возведуть!

…А ми ж не з племені заброд!
То де ж ми п'ять віків блукаєм-!
Чи ми Мойсея ще не маєм,
Чи вже давно ми – не народ-!

То він не вмер! Він ще не вмер!
У наших душах "раб останній",
У путах, ницості й воланні
Живе й нуртує дотепер!

Виходить з рабства мій народ
Не за святими письменами…
Раби народжують рабів!
Раби виховують рабів!
Раби висвячують рабів!
Раби пишаються… рабами!!

КАМІКАДЗЕ

Ось і твоє життя зайшло в піке:
Згасання літ — в багряному намисті.
Пізнавши все "Приховане у листі" ,
Ти п'єш трунок священного саке.

Останнє слово, знайдене в росі.
Щасливий смертник, до пера прикутий.
Розсудить час: у славі чи забутий...
Жде твій "літак" в друкарській полосі.

Нехай гадають: чи тому служив.
І чи своєму слову був господар.
Ти сам собі — учитель і володар
Й на цьому влади вищої зажив.

Твоя ж гординя визначила ціль.
Ти від мети не зрушив ні на йоту.
Ти все життя ішов до цього льоту —
У ньому велич — та у ньому й біль!

Облиш стенання: "Склалося не так!"
В спіралі карми вороття немає.
Ти — камікадзе! І тебе чекає
"В один кінець" заправлений літак!

Відходь у небо, гордий самурай,
Щоб "сам у собі ти не помилився".
Себе восславив і собі ж молився...
В ім'я своє і вмри тепер...
Банзай!

ЧОРНИЙ ГОНЕЦЬ

За часів Золотої Орди полководець, що зазнавав поразки, посилав у ставку "чорного гінця", якому належало сповісти-ти хана чи його намісника про невдачу, і передати прохання про допомогу, або про дозвіл на повернення з походу. За не-порушною традицією, "чорного гінця", що прибув з "чорною звісткою", негайно страчували. Проте, знаючи це, гонець – у чорному, з чорним прапорцем на притороченому до сідла бунчуку – завжди прагнув якомога швидше добутися до ста-вки, вважаючи свою місію важливою і почесною
(За фактами з історії)

Я — і є той гонець,
Що в воланні степів
Вже не чує ні війська,
Ні вдачі.
Владний смертник-гонець,
Чорний мій прапорець
Над улусами
Вороном кряче!

Хтось в наметі рида,
Хтось батьків вигляда…
Хтось ще сина хова
За склепінням бархана…
Хай впівсвіту – біда
Знов зведеться орда
За велінням
Великого хана!

Я в гонитві зрання
"Вісті – хану! Коня!!"
Скільки вдатних дівчат
Мрійно зорить батира!
Хоч крізь пекло пройду –
В ноги хану впаду:
"Не чекай
Ні орди, ні ясиру!"

Не пройме мене страх:
"Розчинись у світах!"
Воля ж хана –
У волі аллаха!..

Моя честь – мій наказ!
…Творить людство намаз,
І чекає гінця,
На якого…
жде плаха!!
Одеса,
12 березня 1998

РОЗДУМИ
НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ ГІРЦІ
У КИЄВІ

Давнопис мого народу…
Пісня для безголосих,
Пилу ковток для спраглих,
Криниця без журавля-
Скіфські баби не плачуть,
Мовчанням волають могили,
Книжки, по-кирилицьки писані, –
Глаголиця немовлят…

Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Пожарищами свячене…
Отуречені-
Онімечені-
Ополячені-
Орусачені-!

Родовід мого народу…
Колиски – возами антів,
В крові деревлі і сівра –
Гени Либідь-ріки.
В суботівські три криниці
Б'ють дзвонарі Переяслава:
Роси ми з-понад Росі,
Волі ж нам – на віки!

Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Пожарищами свячене…

Легенди мого народу…
Рани воронням гояться.
Пісні стріла не виплаче
На тятиві років.
Надія – ковшем Ведмедиці,
Чорним Шляхом – зневіра,
А на долонях степу –
Лінії чумаків…

Україна –
Кресало з шабель
і копит!..
Шабель —
і копит!..

Сьогодення мого народу…
Мудрість, наспівана плугом,
Щедрість зерна і жайвора –
На рушнику Дніпра.
Мрія – з рубцями мужності,
Зболеність – болями світу.
Доля несе нам вічність
На січових вітрах!

В землю нас засівали зерном,
Непокорою значеним…
Отуречені-
Онімечені-
Ополячені-
Орусачені-!
Україна –
Кресало з шабель
і копит,
Шабель і копит,
Шабель і копит…

ВИБОРИ В УКРАЇНІ

"– А нам що— Ми були і є "колгоспне бидло". Нас на-годуй – та в роботу впрягай!
– Тай правду кажете… Нащо нам ото їхні тризуби та їхні незалежні держави, як під Москвою, при комуня-ках, нам таки жилося краще-!"
(З розмови двох селян на одеському "Привозі", напе-редодні виборів до Верховної та місцевих рад).

Набурмосено, остогидло…
"В демократів…" і сяк і так.
Голосує "колгоспне бидло"
За… райцентрівських комуняк!

За колгоспні пусті комори,
За "єдину, що всіх веде…"
За ГУЛАГи, голодомори,
Смертотрійки енкаведе…

Що там кров'ю синів политий,
Світ, що долею завиднів-..
Як було воно "бидлом" ситим
З ночікрадених трудоднів!

Набурмосено, остогидло…
"В демократів…" і сяк і так…
Голосує "колгоспне бидло"
За… обкомівських комуняк!

Незалежності вам— Держави-!
"Правду лєнінскую нєсті!!"
Кожен голос – гвіздком іржавим
На голгофному, на хресті.
Не в боях, не в страшних котурнах,
Похохлюжені у віках…
Україну вбивали в урнах
По останкінських смітниках!

Всі святині душі запродано.
Як тут волі собі даси-
Як обійдено, як недодано
Шмат "московської" ковбаси-!

Мій народ – недоносок ниций-
У Союз— У Сибір – і нищ-!
Галасуємо по дільницях,
Мов юродиві з попелищ!

Не в боях, не в страшних котурнах,
Похохлюжені у віках,
Україну ховали в урнах
По останкінських смітниках!

ПЛЕБЕЇ

Їм лиш вождя почути б клич,
За хліб, видовища й ідеї
Сокири вигострять плебеї
Й на світ впадуть, як божий бич.

Не вір ні щирості плебея,
Ні в праведність його ідей,
Плебей – і праведник… плебей!

Не граймось у "простих людей",
Нам не байдуже, хто в короні.
Бо знай: коли плебей на троні,
То і на троні він… плебей!

Ген, скільки їх в Верховній раді
Комун-ГУЛАГам ллють єлей…
Плебей – й в парламенті… плебей!

Ні Батьківщина, ні народ
Для нього й шеляга не варті,
Він при "марксізьмові" на варті,
Лакей чужинницьких заброд.

Он, як зове в союз московський
Холуй "Зі святості ідей".
Плебей – і "в святості…" плебей!

Знов пре духовна голитьба
Трощить народу білі кості,
На хвилі класової злості
П'янить кривава боротьба.

Творити націю плебеїв
Прийшов – з кухарок і ліврей! –
Пролетарйований… плебей!

НАГОРНА СПОВІДЬ

Агов, братове, це ж на Канев всі-!
Несе, несе нас вир прочанський,
Несе, мов ідолів поганських,
На перехрещення Русі.

Чого йдемо— Хто взявся за сурму-
Якою заповіддю душу розговієм-
Хіба що плакатися— Плакатись умієм!
Та сповідно співати "Як умру…"

З якого ж дива ці свята бучні-
Хули побійтеся, брати єдинокровні!
Вже й очорноблені, й безмовні,
А все під них, під "оплески гучні",

Під рапорти, під культний словоблуд,
Куркулили плуги. Репресували слово.
Донос і кулю "брали за основу",
"В цілому" йшли під беріївський суд.

Що скажемо ЙОМУ на вічній страж-горі-
Чужому вчилися, а своє розплескали-
Запостановили, забули, заплескали,
Нехай простить, щоб в срамі не згоріть.

"Безмовні— Мова-" Чую: "Во дайот!
Якби ж то з мови більше сала мали,
То ми б її, "конєшно", всі вивчали,
А просто так… народ нас не поймйот"

А просто так, щоб на завод, за стіл...
Щоб ми самі. Усі. Недерективно.
Взять, оживить її, "неперспективну",
Як тисячі річок. Як сотні гніздищ-сіл...

Агов, братове, бачиться, прийшли!
Нікого сумніви в дорозі не здолали-
Нікому в совість камінь не підклали:
"А з чим йдемо— До чого ми… дійшли-!"

САМОТНІЙ САМУРАЙ

"До смерті треба йти з ясним усвідомленням того, що належить робити самураю і що принижує його гідність. ...Якщо самураю випаде програти бій, йому належить гордо назвати своє ім'я й померти з посмішкою, без принизливої поспішності!"
(Дайдодзі Юдзена. З посібника для самураїв "Начальні основи воїнських мистецтв").

Жертовний страдник лука і дзю-до...
"Шлях пізнання" утвердивши на вірі,
Він сам себе прирік на харакірі,
На "смерті честь" – з веління "Бусі-до"

Він ні страху, ні жалості не знав,
Він стільки раз життям у битвах важив.
Але сенсей чомусь його зневажив,
І права помсти самурай не мав...

Хай сутичка – миттєвий спалах слів,
І сюзерен давно забув про неї,
Та він служив не ВЛАДІ, а... ІДЕЇ,
І відступить від кодексу не смів!

...ХХ вік. І постать на горі...
І десь в підніжжі – друзі, дім, робота...
Останній буке з роду Ямомото
Самотньо в храмі гідності горів.

І ось вона – осяйна мить злиття:
Кинджал і карма...