Глитай, або ж павук - Сторінка 6
- Кропивницький Марко -А що негоже, того не дай, боже!
Бичок. П'ю за ваше здоров'ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі!
Олена. Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя, і талан!..
Бичок (частує Стеху). Викушайте!
Стеха. Пошли ж вам, боже, чого ваша праведна душа бажає! Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитини!.. (Плаче).
Бичок. А хіба ж бога нема над нами?
Олена. І як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!..
Бичок. Заїжте солодким, зараз полегша!..
Олена. Ні, ні, наливайте ще!
Стеха. Що це ти, доню?
Олена. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович! (Бичок налив.) Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець… А цей перстень… (зрива з пальця перстень) хай він пропаде, це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..
Бичок. Отак краще! Дай господь, дай господь!
Олена. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому. (Стеха пішла.) Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..
Бичок пригортає її.
Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..
Стеха вернулась з сорочкою.
Бичок. Лице потепліє, і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її).
Олена. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..
Стеха. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?
Олена. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці).
Бичок. Олено Юхимівно, годі-бо вам!
Олена (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима… Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!
ЯВА 4
Ті ж і Мартин.
Мартин (обірваний, труситься з перепою). Господи вишній, чи я в тебе лишній? Як п'ють, то минають, як б'ють, то з мене начинають!
Бичок (з серцем). Чого ти, п'янюго, причвалав?
Мартин. На весілля! (Помовчав). П'янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись!
Бичок (звомпив). Ну, годі, годі! Не возом тебе зачепив… Сідай!
Мартин (сів). Мені нічого вже терять, усе рішив; ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!..
Бичок. Ну, просю ж тебе, замовчи!
Мартин. Мовчу… (Схилив голову на руку).
Бичок (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір'ю!
Стеха. І вже, яка я мати!
Олена. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати?
Бичок. Жінкою моєю любою!
Олена. А люди як мене величатимуть?
Бичок. Частуйте, мамо!
Стеха частує Мартина.
Яке ж людям діло?
Мартин. Не жалуй, стара, наливай повніш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив). Ром? Давно я не пив рому! Пам'ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями і жили у добрій злагоді? Налий, стара, ще! (Випива).
Олена (до Мартина). Дивіться, дядьку, якого я собі чоловіка придбала, правда, він ще зовсім молодий?
Мартин. О, ще молодий: перша голова на в'язах!
Бичок (убік). От чортяка його притаскала!
Олена (до Мартина). Чого ви такі понурі та ніби смутні? Дивіться, яка я весела!..
Мартин (мотнув головою). І я зараз повеселішаю! Налий, стара, ще!.. (Випив). І ти, Оленко, пий! Дурниця все — честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чуле серце — все дурниця! Гроші всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогодні є!
Стеха частує.
Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П'є). Нехай лучче язик задубіє, щоб заціпило і заніміло у голові! Нехай буде так, як бог звелів. Що ж, я вже й співать почну, так вже до співів і порива!.. Підтягуйте мені!
Співають.
Ой хто п'є, тому наливайте.
Хто не п'є, тому не давайте,
А ми будем пити
І бога хвалити
І за вас, і за нас,
І за неньку стареньку,
Що навчила нас
Горілочку пить
Помаленьку!..
Бичок, співаючи, обійма Олену і цілує.
Олена (одпиха його). Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку). А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, і падає додолу).
Завіса падає
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ОДМІНА ПЕРША
На кону рублена криниця, хрест дерев'яний і верба, далі ледве мріє село. Смеркає. Через три дні.
ЯВА 1
Виходять два чоловіки з мішками на плечах, з косами і з люльками в зубах.
1-й чоловік. Не піду я завтра на сходку, хай йому враг, якого я там дідька не бачив? Я лучче одпочину! За шість день так намахався косою, що й не знаєш: чи кістки там в тобі усередині, чи болячки та пухирі!..
2-й чоловік. Ну, а як знову накинуть копійки: на земство, на волость, або на школу, або там ще на які витребеньки?..
1-й чоловік. Нехай накидають, одну шкуру здеруть, а не дві!.. Та й хіба не однаково: чи та копійка у кишені теліпатиметься, чи піде на обчество, папуші тютюну не купиш на неї, так на чортового батька вона мені?
2-й чоловік. Чудний ти! Копійка да копійка, то вже й дві…
1-й чоловік. Велика сума! Пару волів купиш? Сядемо та підождемо Гната!
Сідають долі
2-й чоловік. З копійок, брате, вироста копитал!
1-й чоловік. Брехня!
2-й чоловік. Чи тобі казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до посредника за побите Бичкове просо, так каже, що посредник совітував обібрати глитая за старшину.
1-й чоловік. Тобто Бичка?.. Він і сам вже себе постановив!.. Хто винен йому гроші та не оддає, то він і без суда лізе у хату та й грабує!
2-й чоловік. Забере скот і одежину, та й ще почне улещати: "Не навіки,— каже,— я беру твоє добро собі — одежу сховаю, а скот у свою обору зажену, щоб ти не пропив та не розточив, а як роздобудеш грошей, принеси і тоді забирай своє добро!.." А де їх у врага роздобути? Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! Та так і не зоглянешся, як виросте така сума, що й діти, і внуки не відроблять. (Зітхнув). Та ще й грошовитий чоловік, то й сила, і правда його!.. І де він стільки грошей набрав? Я так думаю, що його і в п'ять тисяч не вбереш!
1-й чоловік. Може, й не вбереш!.. Чув я, що нібито він з двірських, з лакеїв: у якогось-то полковника служив, та той як помер, а він і затаїв гроші… Продав бога, тепер запанував та й обдира мир хрещений!
2-й чоловік. Ох, обдира, та ще й здорово обдира! Хто раз попався у його лещата, годі вже пручатись! Усе село у кормизі! Це ще гірш настало як за кріпацтва!
1-й чоловік. Може, й гірш!
2-й чоловік. То все ж таки панові вклонявся, а тепер мусиш кланятись постолові! Спершу жиди тільки нас обдирали, а тепер вже й хрещені люди начали грабувать! Тепер так настало: у кого гроші, той і пан!
1-й чоловік. І жаба — риба, бо в воді сидить! Дай лишень тютюну на люльку, бо в мене й на подзвіння нема! (Накладає люльку і запалює).
2-й чоловік. А як він мене обплутав, так навдивовижу! Заслаб позаторік хлопчина мій, Дмитро, я, знаєш, бідкаюсь, сюда-туда, за бабами, за шептунами… Коли це рип двері, входить глитай Йосип, поздоровкався зо мною та мерщій до хлопця і ну біля нього шептати та вишіптувати; далі вийняв балцаночку з якоюсь маззю та й почав хворого шурувати. Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, він одходив хлопця, єй-богу, не брешу! Так ото з того случаю Йосип і начав до мене учащати і почав надавати мені грошей на відробіток; а я дякую та радію, що господь послав несподівану поміч. Подивився б ти, як він, було, увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку… (Зітхнув). А як прийшлось відробляти, так я тепер тільки чухаюсь у потилицю та мовчу-мовчу, бо сам винен!.. На тім тижні прийшов до нього та й кажу: "Дайте яку роботу, щоб вже я вам не винен був". Зосталось, знаєш, там за мною вісім карбованців. Що ж він? "Нема,— каже,— роботи, нехай на той рік відробиш!" Я йому і віддав би їх, коли б були залишні; так де ж ті, голубчику, залишні візьмуться? Уосени прийде оплатка, ще й недостача буде! А як припаде тобі саме до скруту, от тоді той глитай і притириться в гості, ну і муситимеш накинути процент!..
1-й чоловік. Павук, одне слово-павук! Скрізь навкруги розкидав павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається.
2-й чоловік. Я не раз дивувався, що воно, думаю, за знак, що іноді придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому одним одна сорочка, та й та у латках, та й відкіля ж придиба? Аж верстов за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як, бачу, вертається, я й перейму його та й запитаю: "А що, вхопив у обидві жмені?" — "Ось,— каже,— дав, спасибі йому! — і показує гроші…— Ще й обідом,— каже,— мене нагодував і аж до ніг уклонявся мені, що здалеку прийшов до нього за позикою!.." А тепер вже я добре всьо зрозумів: він позиче отакому харпакові три карбованці на вічне оддання, а той і почне славити, що ось який Йосип сердечний чоловік; люди й кинуться до нього за тією позикою, як до причастя: і пани, і міщани, і з нашого братка хазяїни та дукарі; а йому цього й треба, тут він і розкида павутиння!
1-й чоловік. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й…
2-й чоловік. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим, що в болоті… Та де ж, голубчику, до всього він знає.
1-й чоловік.