Голосами віщої давнини - Сторінка 10

Проте, як ви розумієте, ав-тор одеського "перла" в даному випадку може відпочивати.

…А як ми з вами, читачу, повинні сприймати "одкровен-ня", з якого складається "Оракул про чистоту"? Подаю з роз-бивками та пунктуацією автора:

"Відкрийте нам Ворота Правди!

Верблюд, приступаючи пити, завжди каламутить воду.

А Олень народжений пити чисту, джерельну

Горніх вершин цілющу воду! (?!)

Ворота Чистої Діви – ворота жони доброї.

Жони достоповажних і брата, і чоловіка її

У воротах її закритих і запечатаних". (?!)

Ні-ні, ви все ж таки наберіться мужності перечитати цей викінчений твір ще раз! І вже навіть неважливо, хто автор, і кому адресоване оте звертання — "Відкрийте нам Ворота Пра-вди!"; хто кому і перед ким має ті "ворота" відкривати. Кра-ще зізнайтеся: відчуваєте, які глибинно осяйні – біблійні, фі-лософські, етичні, житейські — "ворота правди" у "закритих, запечатаних воротах чистої діви-жони доброї" перед вами відкрилися?! Отож бо!.. І в такому ж дусі виписані майже всі "оракули" Василя Хитрука.

Побоюючись, що ми з вами нездатні будемо осягнути всю геніальність "прозріння" Сковороди, автор книжки Василь Хирук намагається розтлумачити його. Й ось у який спосіб він це робить:

"На геніальне прозріння Г. Сковороди може пролити світло приклад простого Яйця. На вигляд і дотик ми бачимо звичай-нісінький буденний овальний предмет, обтягнутий білою твердою непрозорою скорлупою, за якою ми нічого іншого не бачимо. Але ми знаємо, що з цього Яйця можна приго-тувати улюблену смаженю і все. (?!) Так, ми, звичайні люди, знову, як завжди помиляємось. Бо це буденне Яйце приховує у своїй внутрішній природі щось цілком незвичай-не: чиєсь Друге Народження! Народження геть зовсім іншої, відмінної від округлого глянцевого Яйця природи – Крилато-го Пташенятка!". І так далі, в тому ж дусі…

Я, звичайно, міг би прокоментувати подібну сентенцію ко-ротко: так, справді, читачі цієї книжки – "звичайні люди" та-кого собі звичайного ХХI століття; і справді, вони багато в чому помиляються – водиться і такий гріх...

Але чому пан Хитрук вирішив, що йому дозволено мати всіх своїх читачів, пробачте, як казав незабутній Штірліц, за "болванчиків зі старого польського преферансу", на яких тільки й можуть бути розраховані подібні "тлумачення"?!

Проте як людина вихована, я до подібних коментарів не вдаватимуся. А лише, з притаманною мені делікатністю, по-цікавлюся у Василя Хитрука: якщо в анотації Ви, шановний, серед інших, адресуєте свою книжку "вчителям і викладачам української літератури і філософії", то дозвольте запитати: якого освітнього та інтелектуального рівня повинні бути зга-дані викладачі, щоб, не ремствуючи, покірливо " проковтува-ти" оці ваші, — як би це делікатніше висловитися? – псевдофі-лософські просторікування?

* * *

Філософ і літератор Григорій Сковорода давно поцінова-ний багатьма літераторами і філософами; і так само давно посів належне йому місце в культурологічній історії нашого народу. Це не означає, що літературознавче та філософське пізнання його творчості та особистості слід вважати завер-шеним. Звичайно ж, ні! До пізнання, вивчення, а головне, осмислення його творчого доробку, звертатимуться все нові й нові покоління і науковців, і просто небайдужих до нашої минувшини читачів.

Проте кожен, хто прагне виходити на люди з новими до-слідницькими книжками про нього, має пам'ятати, що твори-ти їх – і дослідження, і книжки — слід вдумливо, делікатно і, що дуже принципово – на належному фаховому рівні! Вибач-те, але в даному випадку сам мистецький та громадянський статус Сковороди зобов'язує до цього.

Львів-Одеса,

листопад 2013 року

ЦІНА СЕНСАЦІЇ,

ЯКА НЕ ВІДБУЛАСЯ

Полемічні нотатки з приводу статті Лева Ясінчука "Львівському Братству – понад 600 років. Перша згадка датована 1403 роком" .

* * *

Ще під час цьогорічних березневих зустрічей з львів-ськими науковцями, журналістами і краєзнавцями я чув за-хоплені відгуки з приводу сенсаційної новини: "Першу згад-ку про Львівське братство тепер уже треба датувати 1403 ро-ком! Це доводиться публікацією на сторінках газети "Пульс Ставропігії".

Зізнаюся, що мене як автора двотомного історичного дослідження "Львівський Ставропігіон: між минувшиною і вічністю" та співзасновника відроджуваного Ставропігійсь-кого Братства ця звістка приємно вразила. Ще б пак: давні-шає наш Ставропігіон, давнішає! Ось чому, отримавши кі-лька останніх чисел університетсько-козацької газети "Пульс Ставропігії", я ще в поїзді "Львів-Одеса" заходився шукати вже згадану сенсаційну публікацію Лева Ясінчука "Львівсь-кому Братству – понад 600 років". З багатообіцяючим підза-головком: "Перша згадка датована 1403 роком".

Інтрига підсилювалася ще й тим, що, опублікована на першій сторінці цього ж випуску газети стаття "Львівський Ставропігіон": розпочинається нова історія" відкривалася ка-тегоричним твердженням, цитую: "Зареєстроване у ХУ ст. (1453 р.) Львівське Ставропігійське братство мало вагомий вплив на розвиток освіти, науки…"

Запам'ятаймо цю дату – 1453 рік! І не тільки тому, що на відстані від першої до третьої сторінки газети наше славне Братство старішає одразу на п'ятдесят років. Тут ще одна за-чіпка. В цій-таки першосторінковій статті, услід за підзаго-ловком "Сторінки історії: братському роду нема переводу", читаємо: "Згадка про Львівське Ставропігійське або Успен-ське братство датується 1483 роком. Сфера його діяльності була широкою…"

Уже ці дві дати, опубліковані в одній статті, викли-кають низку проблемних запитань. Перше з них: якщо згадка про Львівське Ставропігійське братство датується 1483 ро-ком, то як могло статися, що зареєстроване воно було 1453 року, тобто за тридцять років до того, як зафіксовано першу згадку про нього?!

Ні, справді, як це могло статися? Звідки ж тоді, із яких таких джерел, ми дізнаємося про його реєстрацію цього братства, якщо впродовж тридцяти років жодної згадки не іс-нувало?! Невже ніхто з шанованих мною львівських науко-вців навіть не замислився над цим "датським казусом"? А я скажу, чому відбуваються подібні речі, чому з'являються по-дібні публікації, причому не лише в даній газеті, а й по бага-тьох інших виданнях, в тому числі і по наукових монографіях? Річ у тім, що чимало авторів просто лінуються прояснити для себе, що таке перша згадка, а що таке перше посилання на першу згадку; коли, з якого акту Братство слід називати просто братством, а коли воно набуває статусу Ста-вропігійського; і чим відрізняється затвердження Статуту Братства від наданням йому статусу Ставропігії, та хто саме має право на надання цього високого церковного статусу…

Шановні мої науковці та краєзнавці, автори та читачі га-зети "Пульс Ставропігії", і всі, хто намагається популяризу-вати історію Львівського Братства! Закликаю всіх вас при-пинити вільно поводитись із датами! Бо дати в історії будь-якої організації чи події – святе! І визначаються вони лише хроніками, літописами чи іншим датуванням, або за докуме-нтально засвідченими писемними згадками, із зазначенням року заснування тієї чи іншої організації. Наголошую, що тільки таке офіційне датування визнається всіма інституція-ми ЮНЕСКО, а відтак і всіма поважними національними іс-торико-культурними інституціями світу!

Так от, на сьогоднішній день маємо одне історично достовірне писемне джерело, яке засвідчує першу писемну згадку. Саме на нього й посилається мудрий Ісидор Шаране-вич, який у своєму вступному слові до ювілейного видання з нагоди 300-річчя братства писав: "Ставропігійське братство у Львові – наче старе розлоге дерево, корені якого сягають далеких століть руської народно-церковної історії. Згадує про нього грамота короля Казимира IV Ягайлончика під 1439 ро-ком ( за описами справ міського архіву під 1601 роком, і за описом книг, що знаходилися в церквах Успенської міської і монастирської (Онуфріївської) — в 1579 році); традиція ж від-носить початкове заснування ще до часів володарювання ру-ських князів, до церкви, що первісно на тому ж місці в ті ста-родавні часи існувала".

Зверніть увагу, як виважено Шараневич відокремлює історичне датування, яке визначається королівською грамо-тою, існування якої, в свою чергу, засвідчене двома старо-винними описами різних львівських інституцій; від… при-пущень та історичної традиції. Маємо ми якийсь інший до-кумент, який так само переконливо дарував нам більш раннє датування Братства? Ні, на жаль, поки що не маємо!

Передбачаю, що кожен, хто прочитає ці слова, негайно заперечить мені: як же так, та ж у тому самому числі газети Лев Ясінчук доводить, що поява братства датована 1403 ро-ком?! Відповідаю: спокійно, панове, дійде черга й до цієї пу-блікації.

І в своїй двотомній монографії "Львівський Ставропі-гіон: між минувшиною і вічністю", і в багатьох публікаціях у періодиці, я вже роз'яснював, що називати Львівське Успен-ське братство "ставропігійським" ми маємо право, лише по-чинаючи з 1593 року! Підкреслюю: тільки з 1593 року, і ні роком раніше! До цього року в усіх наших згадках братство має поставати лише під назвою "Львівське Успенське". Ко-жен, хто шанує в історії точність, погодиться, що в даному випадку найменування має принципове історичне значення.

Знову ж таки, з усіх можливих джерел пошлюся на вже згадувану статтю Ісидора Шараневича, який переконливо до-водив: "Года 1593, грамотою, в Константинополе изданною, Патриарх Иеремий признал церкви Успения пресв. Богоро-дицы во Львове титул и преимущество Ставропигии, то есть право водрузити честный крест на церковном здании, яко знамя независимости от местных церковних властей и по-дчинения братства и церкви того же под. власть константи-нопольського Патриарха".

Ось так! І сперечатися з цього приводу з Шараневичем нема сенсу, оскільки зберігся і сам текст згаданої патріаршої грамоти.

При цьому я закликаю всіх ставропігійців не плутати поняття і дату надання братству достоїнства ставропігії, яке відбулося 1593 року, із затвердженням цим же Патріархом Ієремією Статуту Львівського Успенського – але все ще не ставропігійського – братства, яке відбулося 1587 року. "На дни, — читаємо в Шараневича, — 1 декабря 1587 подтвердил Патриарх Константинопольский Иеремий грамотою на гре-ческом языце изданною, Устав и прочии учреждения, посо-ветованные Патріархом антиохийским Иоахимом Львовско-му Братству при церкви успения пресв.