Голод - Сторінка 4

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Ну, кто ударит, тому все даю! — крикнув офіцер з пишними вусами. — Ну?

Всі замерли. Передній якось криво посміхався, щось шепотів, Данило сопів носом, панії і старенький панок з жадним напруженим інтересом ждали.

— Ну? — хитнув офіцер рукою. Монети брязнули на руці.

Три сірі постаті, як за магнітом, повернули на брязкіт голови, і на сірих, висмоктаних голодом обличчях виступило ще більш щось неспокійне, щось несміливо-жадне. Данило переступив з ноги на ногу й важко сопнув носом. Задній присунувся ближче.

— Ану, интересно!.. — сладострасно прошепотіла пані з мрійними очима і присунулась ще ближче, жадно водячи очима по спійманих.

Офіцер знову брязнув грішми, мовчки посміхаючись.

— Ваше благородіє!.. — з мукою схлипнув передній, — Здєлайте милость, пожертвуйте так. Голодні ж ми… Дітки у нас… Ваше благородіє!

Данило ворухнувся. Передній насторожено глянув на його й замовк, прудко, неспокійно бігаючи по всіх очима.

— Не-ет, дай в рьіло… — посміхнувся офіцер і знову брязнув грішми. І п’яні, ситі очі його задоволене ходили по голодних, напружених постатях трьох сірих спійманих людей. А сірі спіймані люди знову заворушились, знову насторожено, боячись зустрітись поглядами, забігали очима й мовчки стояли проти панів з масляними очима, повними жадності.

Раптом Данило повернувся до переднього і, не дивлячись на його, глухо бовкнув:

— Бий, Семене…

Передній одступив навіть назад…

— Нічого, бий!.. Давайте гроші… — повернувся Данило до офіцера.

— Нет, сначала в рьіло, — п’яно хитнувся офіцер.

— Ну!.. — сопнув якось Данило і, розмахнувшись, вдарив Семена по лиці. Потім зразу ж поспішно одвернувся і глухо бовкнув до офіцера: — Давайте! Вдарив…

— Нет, подожди! Теперь он тебя!

— Конечно! — з захопленням підхопила пані з мрійними очима.

Данило круто повернувся до Семена, який якось криво посміхався, і, дивлячись убік, жорстко промовив:

— Бий і ти!.. Семен зам’явся.

— Та бий! — злісно рявкнув Данило. — Чого там ще. На!

Пани жадно дивились. Передній розвів руками, потім підняв одну руку й несміло вдарив Данила по лиці. Данило знов зараз же повернувся до офіцера і, понуро глянувши на його, бовкнув:

— Вже!

— Ну, вот! — задоволене посміхнувся офіцер і, піднявши руку, струснув гроші на землю.

— Собирайте!

Семен, Данило й задній дядько поспішно нахилились і, жадно хапаючи монети, стали повзати по землі під ногами жандармів, панка та паній, одпихаючи один одного, сварячись і навіть видираючи один у одного.

А пани стояли над ними, навмисне одпихали в другий бік монети і, хльоскаючи з задоволенням в долоні, кричали:

— Браво!.. Бр-раво… Так! Не поддайсь! Зорі сумно дивилися з темного неба і крізь листя здавались заплаканими; цікавий вітер боязко шелестів у віттях, а метелики, не звертаючи уваги ні на крик та сладострасне хльоскання ситих, п’яних людей, ні на повзаючих, голодних, сірих людей, літали й бились об скло, вперто лізли на вогонь, і падали, і повзали, і знов летіли на вогонь.