Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя - Сторінка 8

Незважаючи на тяжку недолю, що впала на голову спільників короля Карла, Гордієнко та Пилип Орлик, що лишився після Мазепи старшим представником України при шведському королі, не стратили свого завзяття й надії на те, що занепад шведського короля й України тільки тимчасовий і що навіть султан турецький не повинен згодитись на те, щоб Росія, зрештою, прилучила до себе Україну й Запорожжя. Гордієнко пестував у своїй душі мрію, що за допомогою Швеції й Туреччини Україна таки буде незалежною ні від кого державою і тепер клопотався про те, щоб султан дозволив запорожцям закласти Січ на татарських землях біля Дніпра.

Коли султан дав на те свою згоду, Гордієнко, раніше, ніж повернутись на Запорожжя, визнав потрібним обрати гетьмана незалежної од Російської держави України, і на козацькій раді, скликаній у травні 1710 року у Бендерах, гетьманом України було проголошено Пилипа Орлика.

Після того Гордієнко й запорожці з одного боку, а Орлик з другого склали умову про те, як повинна порядкуватись надалі Україна. Та умова або сказати б конституція складалася з багатьох пактів, з котрих ми зазначимо десять, на нашу думку найголовніших:

1) По Україні мусить панувати віра православна з митрополією у Києві, залежною тільки од Царградського патріарха;
2) Межа України з Польщею повинна бути по річці Случ, а з Московією, як зазначено у Переяславській умові з Богданом Хмельницьким;
3) З кримським ханством має бути приязнь;
4) Столиці України Києву і всім городам українським хай будуть забезпечені давні права;
5) Гетьман повинен пильнувати, щоб ні полковники, ні інша військова старшина не забирали собі у підданці і не примушували ні до якої панщини ані козаків, ані посполитих;
6) Гетьман не має права нікого призначати на посади, бо всі посади мають бути виборні;
7) Гетьман не має права нікого судити, а всі справи, навіть за образу самого гетьмана, передавати на генеральний суд;
8) Тричі на рік: на Різдво, на Великдень та на Покрову у гетьманській резиденції мають бути генеральні ради задля вирішення всяких найважніших справ. На ті ради мають з’їздитись: генеральна старшина, полковники з усією полковою старшиною і сотниками; виборні од полків, генеральні совітники і представники Запорозького Війська;
9) Побудовані російським військом на Запорожжі городи повинні бути зруйновані, і ніхто на запорозьких землях не має права будувати ніяких городів;
10) Городи: Трахтемирів, Келеберда й Переволочина з перевозами повинні належати Війську Запорозькому, а також і весь Дніпро з усіма річками, починаючи од Переволочини до самого Очакова.

Опріч цих головних пактів було списано ще багато другорядних, що дуже докладно обгрунтували конституцію України.

Десятого травня року 1710 король Карл XII ухвалив як обрання Орлика гетьманом, так і вищезазначену констнтуцію. Здавалося, все було обмірковано добре, та тільки не судилося упорядчикам конституції повернутись на Вкраїну, щоб здійснювати її.

Поки Гордієнко клопотався про тимчасову протекцію для запорожців од султана та кримського хана, до нового коша запорозького, на устя Кам’янки, зібралося вже знову біля 8.000 козаків і кількість їх щодня збільшувалася втікачами з України. Ті втікачі приносили запорожцям тяжкі вісті. Вся людність полків Миргородського та Полтавського за те, що ставала на бік запорожців, була тяжко покарана засланням у Сибір, навіть смертною карою; од нового гетьмана Скоропадського, після того як небезпека українського повстання вже минула, була одібрана всяка влада; тих козаків, що були біля Мазепи, хоч би й мимо волі, тяжко було катовано, а кого не замордовано на смерть, того заслано у Сибір; останніх же козаків українських, навіть тих полків, що лишались всю війну на боці царського війська, почали посилати на Ладогу й у Петербург копати канави понад озерами та річками.

Втікачі ще розказували, що з тих козаків, котрих ганяли на канальські роботи, майже половина гинула од незвичного, болотяного повітря у чужій стороні, решта ж поверталася каліками; та незважаючи на те замість померших та покалічених козаків державний уряд посилав на північні канали все нові та нові козацькі полки. "Якщо ви приїдете на Вкраїну, — переказували запорожцям з Гетьманщини, — то всі загинете: єднайтесь з татарами та визволяйте нас, бо й ми всі од Москви пропали".

Опріч "канальських робіт", що почалися з 1700 року, українських козаків тепер почали посилати ще на північний Кавказ "на линію", обороняти російську границю од Кубанської орди, і там вони тисячами гинули од татар, черкесів та од пропасниці. Про канальські роботи та походи "на линію" збереглися навіть народні пісні:

У Глухові, у городі, в усі дзвони дзвонять,
Та вже ж наших кoзаченьків на линію гонять.
У Глухові, у городі, стрельнули з гармати —
Не по однім козаченьку заплакала мати.
У Глухові огні горять, у Полтаві димно.
На могилі гетьман стоїть — геть там його видно.
"Допевняйся, пан-гетьмане, допевняйся плати,
Як не будеш допевнятись — будем утікати".
Ой ідіте же, панове, до Петра, до свата,
Ой там буде нам, панове, велика заплата —
По заступу у рученьки та ще і лопата!
Сидить козак на могилі, сорочку латає —
Ой кинувся до черешка — копійки немає.
Їхав козак на линію та й вельми обдувся,
Іде козак із линії — як лихо зігнувся!