Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів)
- Сушинський Богдан -ДУМА
ПРО
КУЛЬЧИЦІ
Кульчиці… Вони зринають із марева століть, олюд-нюючи священні пагорби карпатського Підгір'я і постаючи на капищах древніх городищ не лише хранителями вічного спокою невпокорених предків, але й творцями не менш древніх традицій, легенд і вірувань, із яких одвіку вічного ткалися невмирущі полотна родовідної, племінної, а відтак і національної пам'яті.
Тепер уже ніхто не здатен з певністю сказати, коли са-ме постали тут, на місці нинішніх Шляхоцьких та Рустикаль-них Кульчиць, перші землянки утаємничених кіммерійців, перші хижки працьовитих скіфів чи перші городища войов-ничих бойків. Проте двадцять три археологами свячені кур-гани, — наче двадцять три вікові зарубки на древі історії цього села та двадцять три дзвіниці на соборі душ наших, — закли-кають до пізнання і поклоніння; до віри і вірності, спадковості земних устремлінь і прощення вселенських гріхів.
Ну а перша писемна згадка про село Кульчиці, словес-но викарбувана у привілеї князя Лева Даниловича, 1284 ро-ком датованому, — лише тьмяне відлуння тієї, справжньої да-ти його заснування, котрої так вже ніколи й не зможемо пізнати, бо ж не дано... Так само, як не віднайти нам і, профе-сором Людвіком Кульчицьким "Хронологічну історію села Кульчиць", від руки писану, котру, не в хранителя її, Федя Волчко-Кульчицького, а в усієї громади, усього народу українського — було крадено.
Та все одно, ще за сорок років до появи князівського привілею, що подарував нам офіційну дату заснування села, в "Хронологічній таблиці" його історії уже датовано було: "1241 рік. Напад татар і поселення людей навколо городи-ща". А під роком 1265 записано: "Князь Лев Данилович наділив навколишні поселення і село Кульчиці новими сво-бодами". Крім того, побутує, жодними хроніками не підтверджене припущення з приводу того, що, ще в епоху хрестових походів, поселення це було засноване рицарями-хрестоносцями гербу Драго-Сасів. І поки що ніхто не здатен ні переконливо довести цю версію, ні так само переконливо її спростувати.
А про те, в яких умовах предкам сучасних кульчинців доводилося забудовувати просторовисько обіч самбірського торговельного шляху Кочубинець, а також на Солончанській і Клисівській рівнинах, поміж Угорським, Варитиньським, Глибоким та Білим Калужним потічками… То про це пам'ятають хіба що язичницько замріяна маківка Вітової го-ри та, відмолена волхвами на віщому капищі пращурів, крона Кривого Дуба; а ще — болючі, ніби рани від татарських ша-бель і турецьких ятаганів, шрами-рядки "Хронологічної таб-лиці" історії Кульчиць: 1498 рік. Зруйнування села турець-кою і татарською ордами; 1499 рік – повторний напад татар і спалення села; 1500 рік – нищівний напад татар; 1505 – ще один татарський напад; 1594 – і знову руйнівний, винищува-льний напад татар; 1624 – село зруйноване під час нападу татарської орди…
А поміж цими незагойними ранами історії, релігійно –мечовий повів вогненних вітрів із півночі: 1340 рік — загар-бання Галицько-Волинського князівства, а відтак і Кульчиць, Польщею; 1390 – початок колонізації села поляками і німця-ми; 1520 – запровадження в Кульчицях, як і по всіх окупова-них Польщею українських територіях, панщини; 1708 – за відмову переходити в католицтво, польські гусари зарубали сільського православного священника Кульчицького-Ручку прямо в церкві, під час відправи…
Чи ж варто доводити, з якою терплячістю творцям цієї "Хронологічної таблиці історії Кульчиць" доводилося віднаходити ті чи інші факти по архівних документах та спо-гадах старожилів, оскільки на свій власний літопис це, майже тисячолітньої давнини село, не на докір будь сказано, так ніколи і не спромоглося. Та хіба тільки це село? Згадаймо, як часто доводиться шкодувати, що предки наші були набагато охочішими до шаблі та плуга, ніж до пера. Якщо народ сам лінується увічнювати власну історію в правдивих та мудрих письменах, за нього це починають робити історики інших народів. Але тоді вже не доводиться нарікати, що роблять вони це, виходячи з власних уподобань і власного розуміння, підганяючи історію під свої національні інтереси та свою на-ціональну гідність.
Ось і творці новітньої, до офіційного семисотріччя се-ла твореної та Іваном Волчко-Кульчицьким скомпонованої "Історії села Кульчиць і роду Драго-Сасів" вдячно скориста-лися з присвяченого цьому поселенню статті "Географічного словника Королівства Польського", ще 1883 року у Варшаві виданого. Слід прямо сказати, що, тепер, уже з височіні XXI століття, відомості про село, закладені авторами згаданого словника, просто-таки неоціненні.
" Кульчице (по укр. Кульчиці) Рустикальні і Шляхет-ські, село в повіті Самбірськім, сім кілометрів від суду пові-тового, уряду поштового, станції залізничної і телеграфу у Самборі. На північ розташовані Бабіна, Калинків, Кружики і Корналовичі; на сході – Дубляни-Кранцберг, на полудні — Городище і Шади; на заході – Радловичі і Самбір ( нижнє пе-редмістя). Село ділиться на численні присілки і дворища.
Через північно-західний кут плине Дністер. Повертає він тут на Радловичі і плине спочатку на північ, потім на схід, на полудні і на сході утворюючи межу від Кружик. До Дніст-ра плине з північного терену кілька малих потоків, із яких найвизначніший потік Ловець… В середній частині терену постає потік Варитина (притока Бистриці), що плине в на-прямку південного сходу, до Дублян, збагачений у районі Кульчиць малими струмками… В середній частині терену, ближче до західного кордону, розташовані сільські забудови, поділені на багаточисельні присілки і дворища: Вітчизна, Могиловизна, Тарабанівщина, Олексєнте, Шабельки, Дубєн-сько, Поливки, Шлобани, Туляки, Душиничі, Чмайли, Угерс-ко, Шапки, Волчки… Частина села називається Вигодою.
Північно-східну сторону займають ліси: на півночі Ду-бенко, з горою Могилка.., на полудні Варитина. В полуднево-західній стороні терену доходить височини Нивка, а на схід від неї — порослий хащами терен Туровіна…".
Які б війни не обпалювали це село, які б лихоліття не випадали на долю його жителів, але склалося так, що саме Кульчиці стали тим величним гніздів'ям, у лоні якого висвя-чувався цілий іконостас гетьманів, полководців та багатьох інших мужніх і талановитих українських патріотів. І це Кульчиці – село, далеке від Великого Лугу і Запорізької Січі, від степової козацької вольниці і полкових центрів городово-го козацтва, — явили світові трьох видатних вождів українсь-кого козацтва – Петра Сагайдачного, Марка Жмайла та Павла Павлюка (Бута), а також славного запорізького козака, муж-нього "рятівника Відня" та засновника мережі кавового біз-несу в Європі, Юрія Франца Кульчицького. А крім того, є всі підстави вважати, що тут, у Кульчицях, минала значна части-на життя славного лицаря козацького, гетьмана Івана Сули-ми.
Спливають століття, змінюються державні правителі, державні устрої, і навіть самі держави, але козацькі традиції Кульчиць не лише не згасають, а набувають нових форм, що проявляються і в збереженні історичної пам'яті, і в розбудові козацтва Незалежної України, і в пропаганді українського національного патріотизму.
Вже на сьогодні тут сформовано кіш Галицького Ставро-пігійського козацтва імені Сагайдачного (Верховний отаман козацтва генерал-осавул, професор Ярослав Кміт) і створено музей Сагайдачного ( директор Богдан Сидор); споруджено величний пам'ятник великому гетьману, і фольклорно на-снажену статую Юрія Кульчицького. А ще — в селі діє, Ігорем Сапеляком очолюваний, благодійний фонд Юрія Кульчиць-кого; і кожної третьої неділі квітня славу гетьмана вшанову-ють Днем пам'яті Сагайдачного. Традиційними стали і при-свячені історії козацтва, історії села щорічні "Кульчиці-фести".
Чимало зробив для пропаганди своїх земляків, Петра Сагайдачного та Юрія Кульчицького, й уродженець села, ві-домий правник, професор, член-кореспондент Академії пра-вових наук України Володимир Кульчицький-Цмайло. Пам'ятають у селі й активіста ОУН, діяча Українського Виз-вольного фронту Івана Кульчицького-Цмайла; офіцера Укра-їнської Галицької армії, в'язня комуністичних концтаборів Остапа Кульчицького-Дашинича; і, звичайно ж, Івана Волч-ко-Кульчицького, відомого організатора пластового руху в Німеччині і США, публіциста і краєзнавця, провідного авто-ра та упорядника збірки нарисів "Історія села Кульчиць і ро-ду Драго-Сасів", багато сторінок якої присвячено козацьким вождям з Кульчиць та почесному козакові-віденцеві Юрію Кульчицькому, "рятівникові Відня"…
* * *
…У які б світи не закидала мене доля, я завжди пам'я-таю, що народжений у Самборі, тож у будь-якій життєвій ситуації намагаюся залишатись гідним історії і слави цього міста, а відтак – історії і слави Кульчиців. Чому й Кульчиців? Та тому що…
… Якось так вже воно віддавна повелося, що кожен кульчинець вважає себе гоноровим самбірчанином, а кожен самбірчанин гонорово тягнеться душею до славетних геть-манських Кульчиців…
Згадуючи про Кульчиці, я щоразу сприймаю цей благо-словенний Богом куточок землі української з якимось особ-ливим душевним піднесенням, ніколи не забуваючи, що…
Кульчиці — одна з тих священних зернин, із якої проро-стають віра народу, мудрість народу, його мужній патріотизм і працелюбність; одна з тих, самим Господом висіяних зер-нин, із яких — на небом і предками дарованій нам землі украї-нській — вічно і віщо виколисується… нація!
Кульчиці – ось де наш духовний, небесами галицьки-ми витворений, храм українського козацтва!
Кульчиці – ось духовна Мекка кожного українця, який шанує величну минувшину України і свято вірить у ще величнішу будучність її!
Кульчиці – Самбір – Одеса.
Вересень 2013 року від Р. Х.
ВЕЛИКИЙ ГЕТЬМАН
ВЕЛИКОГО НАРОДУ
ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ,
ГЕТЬМАН РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА,
ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО
Відродження нашої історичної свідомості
слід починати з відродження слави гетьмана
Сагайдачного як одного з найвидатніших
європейських полководців; який з однаковою неперевершеністю командував і польовими
арміями, і морським флотом, здобуваючи
при цьому блискучі перемоги не лише
на полях битв і в морських баталіях,
але й на теренах державницької дипломатії.
Богдан Сушинський
1
Працюючи над цим есе, я раз у раз пригадував слова старожитнього українського поета Касіяна Саковича, якого з цілковитим правом слід вважати віршуючим хроністом та поетичним біографом гетьмана Петра Сагайдачного:
"Той, котрий за вітчизну не хоче вмирати,
Змушений потім із нею разом погибати".
…А пригадував тому, що цей глибинно філософський вислів із цілковитим правом можна сприймати в ореолі родо-вого лицарського девізу нашого славетного полководця, його життєвого кредо і його найвищої цивілізаційної мети.
Так, справді, гетьман Петро Сагайдачний – один із найславетніших і найталановитіших козацьких вождів та полководців, який з успіхом діяв не тільки на полях битв і в морських баталіях, але й на дипломатичних державницьких теренах.