Кульчиці (величне гніздів'я гетьманів) - Сторінка 2

В українській історичній літературі про нього напи-сано чимало; його діяння стали предметом багатьох дослі-джень, темою історичних розвідок, нарисів і художніх творів; зокрема, чимало сторінок своїх праць присвятили йому знані дослідники нашої вітчизняної історії — Дмитро Яворницький, Володимир Антонович, Адріан Кащенко, Михайло Грушев-ський, Микола Аркас, Іван Крип'якевич… Але, але…

…Свого часу я вже казав, що наші предки, навіть ви-сокоосвічені, завжди були охочішими до шаблі, ніж до пера. Саме тому ми не маємо зараз ні грунтовних вітчизняних (а не запозичених із польських чи якихось інших джерел, таких, як літописи Самійла Величка чи Григорія Граб'янки, написаних уже в XVIII ) давніх літописів козацької доби; ні докладних, документально вивірених життєписів навіть найславетніших серед наших отаманів та гетьманів, таких як Северин Нали-вайко, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Богун, Іван Сірко чи той-таки Іван Сулима…

Не став винятком і Петро Сагайдачний, при формуван-ні життєпису якого дослідники змушені констатувати, що єдиним більш-менш виваженим інформаційним джерелом при цьому може слугувати хіба що поетична збірка вже зга-дуваного мною талановитого, діяльного земляка-галичанина Касіяна Саковича ( бл. 1578 – 1647) " Вірші на жалісний по-греб славного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного, геть-мана Війська його королівської милості Запорозького", що побачила світ уже по смерті козацького полководця.

До речі, повна назва цього твору, яка майже ніде не відтворюється, вигладає, в сучасній граматичній інтерпрета-ції, так: " Вірші на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетмана войска єго королівської милості Запорізького. Зложені през інока Касіяна Саковича, ректора шкіл Києвських, у братстві. Мовлениє от єго спудеєв на погребі того зацного рицаря у Києві, в неділю проводную року Божого, тисяча шестьсот двадцять второго".

Га, як вам така назва?! Що не кажіть, а вміли, вміли наші предки давати назви своїм творам! Втім, до цього ви-твору мистецтва ми ще звертатимемося, а тим часом…

Народився Петро Сагайдачний близько 1570 року. Чо-му "близько"? Та тому, що точної дати історикам з'ясувати так і не вдалося. В деяких джерелах дата його появи на світ відсувається від "близько 1550" до "близько 1560 чи 1577", або й 1578 чи 1582 років. До слова, зауважу, що дата народ-ження "1582 рік", якої дотримуються в своїх історичних розвідках Петро Сас та кілька інших сучасних дослідників, теж видається досить вірогідною; все залежить від того, в яких часових площинах сприймати ті чи інші події гетьманової молодості.

Скажімо, я слабко уявляю собі, як, грунтуючись на цій даті, слідом за Г. Кониським, з його "Історією русів", при-пускати, що 1598 року (тобто шістнадцятирічного) Сагайдач-ного, вже на той час генерального обозного, іншими словами, командувача козацькою артилерією, могли обрати гетьманом реєстрового козацтва. Або що близько 1587 року ( в п'ятирічному віці) він уже був студентом Острозької академії, а близько 1595 року, після навчання в академії та служби в київського судді Аксака (у тринадцять років), роз-почав свій гарт на Січі...

Та, скільки б ми не полемізували з цього приводу, на-вряд чи дослідникам вдасться віднайти документ, який би поставив крапку в цій полеміці.

Інша річ, що точно відомо: родом козацький вождь — зі славного села Кульчиці (Кульчиці Шляхетські), що поблизу Самбора на Львівщині. Із тих Кульчиців, які стали величним гніздів'ям чотирьох козацьких гетьманів, а ще — славного воїна-козака Юрія Кульчицького та багатьох інших мужніх і талановитих українських патріотів. Я невипадково наголо-шую на тому, що народився він саме в Кульчицях, оскільки в деяких дослідженнях зазначається, що родом він із Самбора. Зокрема, в своїй "Історії України-Русі" Микола Аркас повідомляє:

"… Тим часом на Запоріжжі проявився неябиякий чоловік – кошовий отаман Петро Сагайдачний. Він був родом з Галичини, шляхтич з города Самбора, син Конона (через те він і звався Конашевичем) Сагайдачного; вчився він на Волині, в Острозі, у найкращій тоді на Україні православній школі князя Костянтина Острозького, і був дуже освічений для того часу чоловік".

"Бідним шляхтичем із Самбора" називає гетьмана в своїй праці "Україна: історія" й Орест Субтельний.

" Петро Сагайдачний, — пише в нарисі про полководця знаний історик Володимир Антонович, — православний шлях-тич, родом із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона ( за тодішньою вимовою "Конаша") Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове".

Якщо ж відкинути географічний педантизм, то слід зважити, що Кульчиці завжди сприймалися як передмістя, постаючи перед місцевими жителями у вигляді одного з історичних районів Великого Самбора. Ще в першій половині XVIII століття, мій земляк, самбірчанин за похо-дженням, Павло Конюскевич, який у різні часи поетичні вправи поєднував з кафедрою в Московській слов'яно-греко-латинській академії та митрополичою кафедрою у Тобольсь-ку, увічнював рідний Самбір словами своєї рукописної "По-етики":

З давніх-давен наше древнєє місто цвіте-процвітає

І розрослося довкруг у ширину й довжину.

Безліч будівель чудових – оздоба його величава,

Жителів скільки у нім, годі назвати число…

Словом, так воно віддавна й повелося, що кожен куль-чинець вважав себе гоноровим самбірчанином, а кожен сам-бірчанин гонорово тягся душею до славетних гетьманських Кульчиців…

Одним із таких гонорових самбірчан був, наприклад, відомий письменник та громадський і політичний діяч, випу-скник Самбірської гімназії та Львівського університету Андрій Чайковський (1857-1935), відомий нам за козацької тематики повістями й оповідками — "Козацька помста", "З татарської неволі", "На уходах", "Полковник Михайло Кри-чевський"…

Так ось, своєму славному землякові-гетьманові Чайковсь-кий присвятив спочатку історичний нарис "Петро Сагайдач-ний" (Відень, 1917), а згодом — й історичний роман "Сагай-дачний". Саме з нього читач дізнається, що трирічним хлоп'ям майбутній гетьман залишився сиротою, оскільки батьки його загинули під час нападу на Кульчиці татарського загону. Коли сталася ця трагедія, Петра взяв на виховання батько майбутнього гетьмана Марка Жмайла, син якого був однолітком маленького Конашевича. А, щойно їм виповни-лося шістнадцять років, обох віддав до Острозької школи, яку в романі автор іменує "бурсою".

Природно, що хлопці дружили і, по суті, залишалися не-розлучними; а ще авторові відомо було, що вони "добре обізнані з військової справи. Марко вправно бився на шаб-лях, а Петро влучно стріляв із лука. І не дивно, бо вони змал-ку цього вчилися, їхні змагання були не вихвалянням, а про-сто чесна, гідна поваги гра. Це зразу відчули бурсаки, а тому прийняли їх до свого гурту. А улюбленець бурсаків Северин Наливайко похвалив їх: "Лицарі з вас будуть. Петро – пер-ший лучник. Марко – перший на шаблі...".

Не сумніваюсь, що, відтворюючи юні літа Сагайдачного, самбірчанин Чайковський послуговувався певними відомостями, які містилися в оповідях та легендах кульчинців, а, можливо, і якимись писемними джерелами. До того ж, відомо, що, після публікації, під назвою "Побра-тими", першої частини роману, і цю публікацію, і дві наступні частини твору, з редакторським олівцем прочиту-вав, з точки зору історичної правдивості, визначний історик і суворий критик Михайло Грушевський.

Якою саме була його конкретна реакція на твір, ми не знаємо, але, як відзначалося в передмові до видання роману вцілому, при зіставленні публікацій "Побратимів" у 1918 та в 1927 роках, з'ясовується, що в другому виданні чимало історичних неточностей було виправлено.

Існує й інше, не менш поважне писемне джерело. Ще 1995 року в Дрогобичі побачила світ збірка історичних розві-док "Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів", присвячена 700-річчю села і тисячоліттю роду Драго-Сасів, упорядником якої став Іван Волчко-Кульчицький, рід котрого, як і більшо-сті авторів книги, пов'язаний з Кульчицями або ж принаймні з родом Драго-Сасів. Так от, у статті доктора археології Во-лодимира Кобільника "Відкриття доісторичних землянок у Кульчицях", несподівано натрапляю на свідчення, які далекі від "доісторичних землянок", але щасливо прояснюють зв'язки гетьмана Сагайдачного з його рідним селом. Опові-даючи про те, що колись у Кульчицях існували чотири церк-ви, автор з'ясовує цікаві деталі:

"Друга церква – св. Мучеників Флора і Лавра – збудована на місці старої, котра простояла 350 років і в якій хрестили, яку відвідував, де співав з дяками і читав "Апостола", геть-ман Петро Сагайдачний. Недалеко, ліворуч від церкви, на місці, де стояв колись родинний дім гетьмана, був поставле-ний на його пам'ять дубовий хрест. Довкола церкви – чоти-рикутник оборонних валів з глибокими ровами, що колись заповнялися водою. На валах – грубі конаристі, крислаті ли-пи, посаджені, за переказами, ще за гетьмана П. Сагайдачно-го…

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний у дарунок церк-ві привіз із Січі носільно-обходовий образ св. Покрови, де зображено Пречисту, яка своїм омофором покриває запорож-ців. Запорожці стоять у червоних чоботях, з непокритими чубатими головами, а з їхніх вуст до Пречистої линуть слова молитви "Богородице Діво". Маляреві нової церкви не спо-добався стиль цього образу і, переконавши людей, що він "хлопський та грішний", він залив його гіпсом і намалював образ у шляхетсько-католицькому стилі. …Інший маляр, який побачив у потрісканих місцях попереднє зображення, частину образу відчистив… І вже за наших часів його було передано музеєві Бойківщини".

Ця безцінна інформація доповнюється фрагментом кар-ти австрійського Військово-географічного інституту (1896-1897 рр.), на якій позначено місце, де, за переказами, розта-шовувалася батьківська хата гетьмана Сагайдачного. Відтак маємо низку свідчень того, що походив наш славетний геть-ман саме з Кульчиць.

У складеній одним із авторів збірки, доктором Мико-лою Ценком "Хронологічній таблиці історії села Кульчиць, на підставі архівних документів та спогадів старожилів", да-тою відвідин гетьманом рідного села визнано 1621 рік. Саме під цим роком літописно уточнюється: "Перебування Петра Конашевича-Сагайдачного в складі козацького посольства у Варшаві; повернення в рідне село після довготривалого пере-бування на Запорізькій Січі; проведення фортифікаційних робіт біля церкви Св.