Не такий - Сторінка 3

Удар був не дуже сильний, але замашний. Денис відчув, що в нього з очей справді посипалися іскри. На новій куртці з'явилися червоні плямки. Розмазуючи криваву, перемішану зі сльозами юшку по обличчю, Потап відчув, як чиїсь спритні пальці нишпорять у його кишенях. Він сіпнувся, спробував вирватися. Та його схопили за комір і штовхнули. Денис перечепився за підставлену навмисне ногу і гепнувся у брудну калюжу.

— Ну скільки вас, дурбеликів, ще вчити?! — нахилився над ним Слон. — Віддай сам, дешевше обійдеться!

Підліток правою ногою стусонув Потапа, який саме намагався підвестися. Було зовсім не боляче, але Денис знову втратив рівновагу і розпластався на асфальті. "Три богатирі" дружно зареготали, хтось із них втиснув голову Потапа в грязюку. Потім раптом запала дзвінка тиша. На вулиці, крім "розтоптаного" Дениса Потапенка, не було нікого…

Розділ 3

— Вставай, синочку! До школи пора, маленький мій! — схилилася над Денисом мама і ласкаво поцілувала у вихрясту маківку.

— Скільки можна просити! Не називай мене маленьким! Який я тобі маленький?! Скоро буду вищим за вас із татом!.. — сонним голосом пробурчав Потап.

— Хеппі бьоздей ту ю! З днем народження, синку! — привітав його батько, сіпнувши за вухо.

"Чорт! Дежавю якесь! — подумав Денис. — Кожного року одне й те ж саме! Невже не можна щось інше придумати? Ще б кульок різнокольорових понадували та порозвішували по всій кімнаті! Наче я в дитсадку якомусь!" — невдоволено сів на своєму ліжку і протер очі.

Реальність підтвердила найгірші сподівання: всюди, де тільки можна було їх причепити, на стінах дійсно висіли кульки. Ще кілька коливалося на підлозі, на шафі та на письмовому столі.

А на тумбочці, як завжди, лежав запакований подарунок. Потап аж прокинувся. Хоча він вважав себе дуже дорослим, однак отримувати подарунки таки любив. Навіть на Новий рік зазирав під ялинку, сподіваючись на приємний сюрприз, хоча от уже багато років не вірив у існування Діда Мороза, а тим паче в те, що він уміє непомітно потрапляти до квартири через зачинені вікна та двері.

Але пакунок його вабив, тож Денис почав зривати обгортку, намагаючись відгадати, що цього разу поклали туди батьки. Як підказував життєвий досвід, мрії майже ніколи не збуваються. Все те, чого дуже хочеться, приходить невчасно, тоді, коли потреба в ньому вже минає і подарунок втрачає свою актуальність.

Саме так було три роки тому, коли на день народження хлопчик замість жаданого нового мобільника отримав дві залізні гантелі. Вони досі валялися під диваном, бо він до них і не торкнувся. Від довгого і непорушного лежання на них час від часу утворювався товстий шар пилюки. Тоді мама шваброю викочувала залізяки, протирала і залишала на видному місці, сподіваючись, що син візьметься якщо не за голову, то хоча б за гантелі. Однак до всього, що стосувалося спорту, Потап був абсолютно байдужим, і кляті залізяки, що нагадували йому про не зовсім приємні події, щоразу перекочовували на своє звичне місце до наступного генерального прибирання.

Саме так було і в інші роки після пам'ятного польоту в калюжу. Мріяв про портативну ігрову приставку, а отримав книжку "Тореодори з Васюківки", від якої шаленів тато. Мріяв про ноутбук, а отримав новий светр із візерунком у вигляді оленів на грудях, у якому мама намагалася вирядити його на шкільну дискотеку…

Останнім часом з Потапом щось діялося. Іноді він навіть собі не міг пояснити причини таких перемін. Хлопець дуууже давно перестав застрибувати у батьківське ліжко, його дратували татове човгання та слиняві поцілунки матері. Проте час від часу він знову ніби повертався у дитинство. Тоді йому хотілося відчути на своїй голові сильну батькову руку або ніжну мамину, коли вона погладжувала його по спині, наче кошеня.

Перші зміни відбулися в ньому три роки тому. Той свій день народження Потап пам'ятав до цього часу і, мабуть, навряд чи колись зможе забути. Це було найсильніше в його житті приниження…

Лежачи на землі, брудний, втоптаний у багнюку, Потап перевернувся на спину, подивився у сіре осіннє небо і зрозумів, що в цьому житті не все так легко і просто, як здається на перший погляд. Не все залежить від батьків, які доти видавалися йому всемогутніми, тими, хто може вирішити всі проблеми. Чи від друзів, яких у потрібний момент може не бути поряд.

Він підвівся, спробував обтрусити з себе бруд. Впевнився, що це неможливо, і побрів додому, сподіваючись, що рідні стіни допоможуть заглушити душевний біль, який роз'ятрював його зсередини і не давав висохнути очам. Просто в передпокої скинув із себе весь одяг, запхав його в куток і пошкандибав до ванної кімнати. Там, під тугими струменями води, йому трохи полегшало. Тепла пара огорнула голову, наче оберігаючи мізки від вибуху.

До школи він того дня так і не пішов. Власне, Денис не ходив туди ще два тижні, мовляв, голова болить після травми. Відмахувався від відвідування лікарні, проте лікар його все-таки обстежив. Потім про щось пошепотівся з татом, і Потапенко вже на другий день сидів за своєю партою, в оточенні однокласників і, захлинаючись словами, розповідав, як йому вдалося відбитися від банди хуліганів та як при цьому постраждало його здоров'я. Замовкнув Денис лише тоді, коли піймав на собі глузливий погляд Матвія.

Потап нетерпляче зірвав останній шар обгортки і від захоплення в нього аж дух забило. У коробці лежали справжні високі баскетбольні кросівки! Оце так подарунок! Денис ураз забув і про кульки, і про недоречні мамині пестощі та кинувся на шию татові, який усе ще стояв поруч.

Для чого йому ті кросівки, Потап навіть не задумувався. Одного разу він побачив такі самісінькі у Севки Говорухіна з десятого "Б" і здобув нову мрію. І от — омріяна річ лежала перед ним!

Але… Потапенко ріс, і разом з ним збільшувалася його зайва вага. Його талія зовсім розпливлася, дитяче обличчя "прикрашало" друге підборіддя, надаючи йому якогось бульдожого виразу. Тому спортивне взуття насправді було йому без потреби і мало на меті одне: задовольнити незрозумілі та безглузді бажання, які на мові його однокласників називалися коротко і змістовно — "понти".

Проте, як на зло, сьогодні був вихідний. Денис узув обнову і півдня ходив по хаті, не знімаючи. Передзвонив Матвію, похвалився подарунком, та Самоха відреагував на те якось прохолодно.

Останнім часом їхня дружба теж почала змінюватися. Самохін не зрадив своєму захопленню паркуром і в неповні чотирнадцять став визнаним у місті майстром цього своєрідного мистецтва. Матвій по кілька годин на день відшліфовував свою вправність на спортивних майданчиках і часто набивав синці та ґулі, відпрацьовуючи який-небудь "Drop", "Monkey" або "Wall flip". Його основним принципом стало висловлювання: "В житті немає кордонів — є тільки перешкоди, і будь-які з них можна здолати". І він доводив це, переміщуючись по вертикальній стіні, долаючи височенні паркани та широкі прірви між будинками або роблячи сальто в повітрі. Оце було видовище!

На відміну від Потапа, Матвій був високим і сухорлявим. Його сила вражала. Він міг зробити мало не сто відтискань від землі, міг заввиграшки 20–30 разів підтягнутися на перекладині і навіть не захекатися. За ним сохли всі дівчата з їхнього класу і не тільки. Всі вони намагалися якось здобути його прихильність. Але Самоха майже не звертав на них уваги, бо його цікавила лише улюблена справа. Був час, коли він перестав учити уроки, щоб мати більше часу на паркур. Однак вечірня бесіда з мамою та її сльози змусили Матвія поєднувати приємне з можливо колись корисним. А Денис тоді допоміг йому надолужити згаяне. І Матвій став фактично ідеальним сином, учнем, хлопцем…

Потап заздрив товаришеві. Не раз увечері, перед сном, він уявляв себе разом з другом, або й самого, на даху якогось закинутого складу чи на майданчику зі зарослими мохом бетонними плитами — в ідеальних для паркуру місцях. У своїх фантазіях Денис стрибав чи не краще за Матвія і виконував такі трюки, від яких кров холола у жилах. Потім він засинав, задоволений і щасливий, і дивився барвисті сни.

У понеділок Потапенко летів до школи, наче на крилах. Йому не терпілося побачити захоплені очі однокласників, коли вони угледять його новенькі кросівочки, тож усілякі шкільні прикрощі просто вилетіли хлопцеві з голови.

Фізкультура, на щастя, була першим уроком. Намагаючись приховати своє черевце, Денис швидко перевдягнувся у футболку та шорти і взявся натягувати на ноги кросівки. Робив це не поспішаючи, повагом заправляв шнурки та підтягував язички.

Першим його обнову помітив Вітько Лобода. Він витріщився на Денисові ноги так, ніби побачив там живого скорпіона.

— Ні фіга собі! — крикнув Лобода. — Народ! Подивіться, які у Потапа кроси!

Всі, хто був у роздягальні, почали зглядатися на Дениса.

— Кльові! — то підійшов Ромко Загорський. Присів, помацав задник кросівок і прицмокнув від захвату. Потім відвернувся, сів на лавку і тихо додав: — Тільки як свиню не вдягай, а вона свинею і залишиться!

Денис його не почув, але ті слова долетіли до вух кількох хлопців, які сиділи найближче до Ромка. Вони почали голосно сміятись, тицяючи пальцями один в одного та хитро косуючи на Потапа.

— Чого іржете, наче коні? — в роздягальню зайшов Матвій. — Вівса нажерлися, чи що? — глянув на хлопців, які бурхливо веселилися. Вони знітилися під його важким поглядом, швиденько зібралися і побігли до зали.

Самоха зсунув на підлогу чиїсь речі, що лежали на лавці біля Дениса, і вмостився на те місце. Він теж помітив нове взуття, підняв трохи насмішкуваті очі на Потапа, промовив:

— Класні кросівки! Здоровий зноси та ще кращі купи!

Потім почав неквапом перевдягатись. А вже через кілька хвилин увесь восьмий "А" вишикувався у спортивній залі.

Розділ 4

Фізкультуру в них викладала Клара Іванівна. До неї вже давно приліпилося прізвисько Швабра. Всі інші "пестливі імена", на які не скупилися учні різних років, не приживалися — швабра ж вона і в Африці швабра!

— Так, ідіотки! Я не зрозуміла! Чого стали не за зростом! — кинула вона поглядом на дівчат, які вишикувались у шерензі не за висотою голови над рівнем підлоги, а за спільними інтересами, і жваво обговорювали події вихідних. Звернення на кшталт "ідіоти", "барани" чи "придурки" були звичними для Швабри, тому ніхто вже не звертав на них уваги.

— Якого чорта? Хто дозволив! — зарепетувала Клара, кидаючись до Олега Звитяжного, котрий невідомо навіщо схопив баскетбольного м'яча і цілився ним у кошик.